Доброго дня! Я дівчина, мені 20 років, і я — вдова. Мій чоловік загинув в автомобільній катастрофі, коли йому було 22. З багатьма я вже змирилася. А ось з чим ніколи не змирюся — так це з тим, що я молода.
Я молода і не повинна впадати у відчай та й тужити взагалі, адже 20-річні не люблять своїх чоловіків.
Я молода і швидко все забуду, всього півтора року одруженої життя — невелика біда. Якщо бути точніше, то півтора роки у шлюбі, рік спільного життя і два роки відносин, але це не має ніякого значення, адже я молода.
Я молода, тому швидко знайду собі нового чоловіка. Наприклад, того хлопця, на якого ви зараз показуєте пальцем і голосно кричите. Я молода і буду дуже вдячна, якщо ви спробуєте мені допомогти, попросивши свого сина, племінника, сина подруги чи онука «заспокоїти нещасну вдову».
Я молода, тому не повинна думати, що це нещастя буде моїм прокляттям все життя, інші мої спілки виявляться довше і щасливіше — про це мені бажано нагадати через півдня після отримання страшного известия (люблю тебе, мама, дуже сильно).
І найголовніше — я молода, тому втрата коханої людини не повинна відволікати мене від щоденних справ. Адже всі чекають, що я з ідеальним макіяжем і щирою посмішкою прийду в університет і на роботу, через тиждень так особливо.
Знаєте що? Так, я молода. І я сподіваюся побачити всіх вас — босів, колег, викладачів і родичів з обох сторін — старими і немічними коли-небудь. Я буду спостерігати за тим, як ви ходите під себе, як кришаться зуби і кістки, і не втрачу можливості підбадьорити вас словами: «Ну нічого, ти ж такий старий! Скоро все закінчиться, не бери в голову».
