Читання без поваги

1

Мене до зубного болю, як і багатьох тут — запевняю! — задовбали ті, хто начитує текст для аудіокниг.

Мені фатально не пощастило. Своє знайомство з цим форматом читання я почала з радіопередачі «Модель для збірки», відомої майже кожному, хто хоч раз слухав книги. У читця — ідеальний тембр, правильні інтонації, майже повна відсутність запинок, плюс чудова музика в якості фонового супроводу.

А що зараз? Хочеться бурчати, як бабця біля під’їзду.

За заминкам і пауз я завжди розумію, де черговий читець перевертає сторінку або прокручує на екрані текст. Він може читати речення з крапкою на кінці з питальною інтонацією і навпаки. Емоції в голосі? Не, не чув. Неправильні наголоси? Звичайна справа. Шуми на задньому плані постійно відволікають від тексту… І так далі, і так далі.

Читцем має бути людина з поставленим голосом, начитаний, в ідеалі вже знайомий з твором. Замість нього садять безголосого зварника Васю, який, запинаючись і плутаючи відмінки, нудним голосом читає, наприклад, Бредбері.

І за це, на відміну від «Моделі для збірки», я плачу гроші, як чесна людина. Точніше, платила. Вистачить з мене розчарувань…