Будь в темі

343

Мене практично не задалбывают люди, які не читали шкільну класику, не вивчали історію, не цікавилися іншими предметами, крім тих, що вважали для себе профільними. Мій принцип — живи і дай жити іншим. Але хочеться просто дати вам їжу для роздумів, друзі.

Над вами коли-небудь сміялися за погане знання сюжету «Гаррі Поттера», книг Азімова або, скажімо, свіжих новин кібернетики? Ймовірно, немає. А я бачила, як чоловік потрапив в безглуздий палітурка з-за очевидної незнання шкільної програми. Пішли компанією на постановку «Медеї» в інтерпретації гастролюючого японського театру. Після показу — презентація і буфет з журналістами, критиками та іншої театральною публікою. Моєму колезі відрізали шлях до відступу і опитують: як вам сподобалася інтерпретація, які аспекти найбільше запам’яталися? А в його розумінні «Медея» — це про невротичну бабу, яка невиразно намагалася помститися невірному чоловіку. Колхіда, Ясон, Креонт — всі ці в буквальному сенсі легендарні імена він просто не знав. Ви знаєте, краще б він перед ними розстебнув ширінку: і не так було б соромно, і забули б швидше.

Дівчину попереджаємо: не водися з тим хлопцем, він «герой нашого часу». Вона ляскає віями. Лермонтов — це нудно, не читала. Онєгін був гламурний юнак, не відповів юній Тетяні взаємністю, а та з помсти вийшла заміж за генерала. «Слово о полку Ігоревім» — ну, це як би про військовий похід. То вікінгів на монголів, то татар на козаків.

Анекдоти про поручика Ржевського знаємо десятками, а хто поручик такий і з якого твору взято — ніхто нині не знає. Добре, що завдяки зусиллям кінематографа освоїлися з Булгаковим — але тільки з «Собачим серцем» і «Майстром і Маргаритою». Молодь дивиться «Трою» — не розуміє, через що весь сир-бор. Чули, що Олена була дуже красива баба.

Посилання на легендарних персонажів, крилаті вислови та метафори, якими багата мова ерудованих людей — це не освоїш за один вечір. Це або склалося за роки читання різноманітної літератури, або ні, і якщо спіймають на місці злочину, то за освіченої людини себе не зрадиш ніяк. Томики Зощенко не ставлять на полицю з бестселерами в книжкових магазинах. Ільфа і Петрова перестали читати, тому що фільми вже не модні, і покоління вже не те.

Якщо ви говорите собі, що виростете, і вам раптом вдарит почитати Толстого, історію Першої світової, кріпацтва або революції в Росії, то це сумно. Скільки помилок ви встигнете наробити в роки дорослішання без цієї бази! Пригадується 11 клас школи, коли на літо напередодні поставили «Тихий Дон» Шолохова. Та в гробу я бачила книги про війну, особливо про білих і червоних! А виявилося, книга про те, що на кожну подію існують множинні точки зору; що білі, козаки, комуністи і всі інші — вони всі люди, які у щось вірили, за що щиро боролися до останньої краплі крові. Якщо б нас усіх хоча б в 11 класі навчили толерантності, життя зараз було б краще. Але хто нині читає «Тихий Дон»? Напевно, одні пенсіонери.

А наостанок я вас здивую: я абсолютно не книжковий хробак. Я з дитинства обожнюю фантастику. Не фанат я «Війни і миру» — другий раз читати не буду. Але після того, як я прочитала її в школі, було багато ітерацій, коли з висоти нового життєвого досвіду я могла трохи краще зрозуміти героїв рішення. Культура, інтерес до людської душі, розуміння неймовірної історії нашої країни починаються не з «Гаррі Поттера», розумієте?