Коли тобі 10, справжнім дорослим за своїми відчуттями ти станеш тільки в 25 років. Тобі здається, що до 40 років, коли ти станеш нікому не потрібним літньою людиною, ще багато-багато часу, і ти сто разів все встигнеш!
Коли тобі 25, ти розумієш, що ти начебто вже не дитина, але ще і не дорослий: товариство, колеги, старші не сприймають тебе повноцінно і всерйоз. Твоє життя ще може бути не до кінця визначена, недостатньо розставлені пріоритети, і тобі здається, що ти ще можеш спокійно почекати до 30. Твої друзі в повному розквіті сил, як і ти; твої батьки, ймовірно, ще досить молоді і здорові, і ти шалено пишаєшся цим. Твої бабусі і діди ще можуть бути живі.
Коли тобі 30, ти вже проводив в останній нехай когось із своїх родичів, когось з друзів-ровесників. Твої батьки, як і раніше здаються тобі молодими, а пішов 65-річний знайомий вже не здається тобі старим. І хоч твоїм батькам ще далеко до цього віку, але ти вже розумієш, що більшу половину життя вони вже прожили.
Приблизно в 35 до тебе перестають звертатися в транспорті на «дівчина» чи «молода людина» — ти стаєш просто «жінкою», «мадам», «чоловіком». Підлітками ти вже воспринимаешься як «сходить з ринку» старіючий чоловік. Твої батьки ще для тебе молодий, але вже не так здорові. Тепер їх називають старими, але не вважають поки потрібне поступатися їм місцем у транспорті. Твої бабусі-дідусі, швидше за все, вже не з нами. Ти починаєш вираховувати різницю між середньою тривалістю життя і віком батьків. Вони ще молоді, а чому так мало залишилося…
40. Ти втрачаєш все більше людей навколо себе. Вік, коли людину можна назвати літнім, ти переносиш вже за відмітку «70», тому що твої батьки все ще молоді. Швидше за все, ти вже прожив більше половини життя. А сил тобі, здається, більше, ніж коли-небудь! Подумати тільки: ще якихось 15-17 років, і сторонні підлітки тебе точно так само будуть сприймати старим і грубіянити у транспорті.
Лю-у-уди! Люди! Ви задовбали не поважати старість, який би безпорадною, незрозумілої, неадекватною, маразматичних, смердючою, гниючої, немічною, хамській, нахабною, егоїстичною, інвалідному вона вам не здавалася! Ви перестали виховувати це повага у своїх дітях і внуках. Ви тупо переклали всю відповідальність на безтурботний хід еволюції і природного розвитку. Ви перестали прощати помилки тим, хто нічим не відрізняється від ваших дітей, тільки зі зморшками на обличчі і тремтячими від усього пережитого руками.
Зателефонуйте батькам. Дуже скоро саме ви опинитеся на їх місці.
