Мене задолбали, що багато пісень співають глухі люди. Ні, не в медичному сенсі; я маю на увазі досить специфічний вид глухоти.
Ось, наприклад, знаменита пісня «В парусинових штанях», улюблена багатьма і багатьма виконується. Чому-то дев’ять з десяти виконавців співають: «Ми придумали море — таким, як на старих малюнках…», хоча самі тільки що заспівали: «…в широких, залатанных, довгих». Невже вони самі не чують, що «картинки» з цим не римуються? Невже незрозуміло, що має бути «на старих картинах», і ніяк інакше? Втім, це півбіди; в останньому куплеті і зовсім через раз можна почути «якщо туман мені застелет очі» замість «очі мені застелет туман», хоча зі словом «капітан» ці очі римуються не краще, ніж палиця з оселедцем.
А ось на екрані телевізора починаюча, але вже професійна співачка. Вона розповідає про свою любов до творчості Владислава Крапівіна і співає «Останній марш»: «Під вітрами нам плисти, крокувати по просторах…» Гарно співає, заслухаєшся. І раптом: «Скоро день розквітне, наче вогненна куля…» Бац! — всі враження зіпсоване. Ну гаразд, нехай любителька Крапівіна навіть забула, що він писав про «вогненний клен», але як їй самій не ріже вуха спроба ріфмувати вогненна куля зі стрічкою «Піднімайся, мій хлопчик, світанок розжарений»?
Або ось, скажімо, досить гучний свого часу проект «Пісні нашого століття». Здавалося б, у заходах такого рівня можна вивірити кожне слово, та й самі виконавці здебільшого — метри авторської пісні, для них ці тексти повинні бути рідними. І, тим не менш легендарної «Бригантині» життєрадісний хор злагоджено виводить: «П’ємо за лютих, за непокірних…» Павло Коган, повинно бути, крутиться у труні: він пропонував випити «за непохожих», тому що всього через рядок «в’ється за вітром Веселий Роджер». Але відомі барди, як видно, відсутність рими не чують. І таких прикладів ще не один і не два…
Люди співають, любителі і професіонали! Я можу зрозуміти, як можна не потрапляти в ноти — у самого слух далекий від ідеалу. Я можу зрозуміти, коли недослышанное або забуте слово в середині рядка замінюють першим-ліпшим, хоча при цьому пропадає сенс — не схвалюю категорично, але хоча б зрозуміти можу. Але якщо людина хоча б у принципі знайомий з поняттям рими — наскільки треба бути глухим, щоб не помічати (або ігнорувати) такі нестиковки? Адже вони ріжуть слух сильніше самої фальшивої ноти! Не розумію геть. А зустрічати такі удари по вухах — задолбали.
