Angry Words

313

Мене вражають батьки, які скаржаться, що їхні діти не хочуть нічого читати, і зітхають, дивлячись на мене, двадцятирічну дівчину: «Ось, ти любиш читати, а мій телепень тільки в комп’ютер рубається». Вони дивуються, що книга для мене цікавіше чергового серіалу. Як же так, адже нинішнє покоління…

Ось тільки нічого дивного немає. І любов до книг вродженої не буває. Коли я була маленькою, мені часто читали книги. На прогулянках зі мною читали вивіски. У мене були кубики з літерами. Книги я постійно бачила, мене ними з дитинства розважали, і установка «книга — це цікаво» міцно в’ївся в мою свідомість.

Але ж простіше посадити дитину дивитися мультики. Простіше дати йому телефон або планшет — нехай пташками покидається.

Я теж дивилася мультики. І комп’ютерні ігри люблю. Але книги завжди були моїм улюбленим розвагою.

Любов до читання — не генетична, вона не дається від природи. І сама по собі вона не виникне, її треба прищеплювати з раннього дитинства, а не довбати вже школяра, перетворюючи читання в нудну рутину.

Але ні, простіше дивитися на свою дитину-першокласника, який крім планшета нічого бачити не хоче, і сумно зітхати: так, зростає комп’ютерне покоління… А я потисну плечима і перелистну сторінку цілком сучасної електронної книги. Адже ви самі себе задолбаете.