Мрії про кнопку Mute

3

Коли береш таксі, ти платиш водієві певну суму грошей. Так чому ж за свої гроші ти отримуєш не тільки транспортні послуги, але і оглушливо гучну музику в стилі «Я сидів на зоні, мені було сімнадцять, генерала я обікрав…» або веселу попсу про те, як він її любив, але не доля? Зробіть подвійний прайс. Нехай без музики буде трохи дешевше (або навіть трохи дорожче — як забажаєте), але нехай буде вона, ця можливість їздити в тиші.

Один раз у мене взагалі вийшов скандал. Коли машина прибула, з’ясувалося, що воЕкшн — людина тонкої душевної організації: без улюбленого блатняка, репетує так, що тремтять скла, не їде. ВоЕкшн запропонував мені «вихід»: взяти плеєр, перекрити нелюбимий шансон улюбленою композицією і їхати, не напружуючи його. Цікаво, як повинен був кричати мені у вуха плеєр, щоб перекричати його ну дуже навіть непогані динаміки?

Справа в тому, що я плеєр не хочу. Я взагалі не розумію, чому мені потрібно перебувати в місцях громадського користування з «затичками» у вухах. Я не хочу слухати музику — я хочу нормальний звуковий фон. А вже чим себе зайняти, я вирішу сама. Наприклад, в тому таксі я взагалі збиралася спати. До речі, мені до роботи їхати майже сорок кілометрів, так що і час подрімати було, та гроші за поїздку я збиралася заплатити не особливо маленькі.

Якщо світ перестане нав’язливо звучати навколо мене, я скажу йому спасибі.