Не дарма я сьогодні зайшла в магазин. Точно кажу: не пошкодувала. Справа в тому, що нещодавно там завівся «консультант» (раніше маленький магазинчик обходився працівником торгового залу і касиром).
Заходжу, шукаю очима шампанське, яке періодично там купую.
— Вам щось підказати?
Вже збираюся відкрити рот і запитати, де знаходиться потрібний мені товар, але тут мої очі бачать шукане.
— Спасибі, вже знайшла.
Рішуче беру пляшку з полиці.
— Це шампанське — брют, — мовить «консультант».
— Я в курсі.
До речі, типи вин в магазині додатково позначені яскравими наклейками на прилавках. Тобто якщо у одного виробника в торговій точці представлено кілька найменувань, то кожний ряд пляшок відзначений: тут брют, тут — напівсухе і так далі. Ймовірність помилки мала, але я завжди мигцем дивлюся ще й на етикетку.
Прямую до холодильника за «нульовою» «Кока-колою». Відразу бачу її (легко дізнатися по чорній кришці пляшки), дістаю…
— Ця кола — без цукру! — лунає у мене за спиною.
Та ви що? Ось це так!
Шкода, що мені більше нічого не було потрібно. А то, дивись, ще що-небудь цікаве дізналася…
Наприклад:
— Ці чіпси — солоні!
Або:
— Ці сигарети — дуже легкі!
Якщо хлопцеві не просто було нудно в десятій годині вечора, а йому реально нав’язали такі «стандарти обслуговування» — то співчуваю… Як-то не дуже приємно, коли «консультант» контролює: а не дурень чи покупець?
