Білі люди проти білих халатів

3

Працюю в лікарні, в стаціонарі, займаюся документами всякими: лікарняними листами, виписками та довідками. Задовбали хворі. Саме хворі, а не пацієнти!

Вони вважають порядку норми привести дітей у лікарню провідати тітку Ганну, яка зробила аборт, і розповісти їм, що таке аборт, в подробицях. Тих діточок, які пищать, верещать і бігають по відділенню, де лежать жінки після операції.

Вони вважають порядку норми слухати у мене під кабінетом музику з телефону — на дискотеку ж прийшли, а не в лікарні.

Цигани і їм подібні вважають нормою приходити всім своїм брудним табором, без бахіл і халатів, і буквально жити у відділенні. Зауваження та прохання покинути приміщення вони ігнорують.

Окреме «спасибі» тим, хто приходить до мене. Вони не помічають вивіску у мене кабінеті, де величезними літерами надруковано: «Видача документів з 13:00 до 14:00». Ходіння починаються з дев’ятої ранку. Вони, мабуть, думають, що ми працюємо цілодобово, без перерв і вихідних, тому просто зобов’язані видати лікарняний лист спозаранку, тому що їм додому хочеться. А мені не хочеться? Низка людей тягнеться з десятихвилинним інтервалом. Кожен діє за однією схемою:

— Тук-тук-тук. Можна? (Несміливо зазирає в кабінет.) А коли буде лікарняний готовий? А, тільки в годину… А раніше не можна?

Одна дама може раз п’ять за пару годин зайти, невинно додаючи: «Ой, я вам, напевно, вже набридла?»

Вони вважають, що якщо вони тут по протекції, то ми повинні подстилаться під них. Вбила фраза лікаря: «Ти що, вона не піде в поліклініку друк на лікарняний ставити. Вона начальник відділу у виконкомі. Вона „білий“ людина!» А ми тоді хто?

Вони вважають, що я зовсім нічого не роблю, і якщо у мене на столі стоїть комп’ютер, я обов’язково сиджу на розважальних сайтах, а не займаюся роботою. От тільки звідки в нашій лікарні інет? У нас компи на частини розвалюються…

А ще я — довідкове бюро. До мене приходять дізнатися про аборт, знайти потрібного лікаря, зробити УЗД, яке поверхом вище або просто дізнатися, де вихід на сходи і ліфти, які просто кудись поховалися. Або ось жінка з дитиною:

— Мені б напрямок підписати і оформити сина.
— Жінка, це гінекологічне відділення! Вам в інше, он там за поворотом.

Півгодини вони з сином стояли біля кабінету, на якому написано: «Завідувач відділенням. Лікар акушер-гінеколог».

Ось так. І сміх, і гріх, і… задовбали.