Плачу за все!

3

Я щиро не розумію, чому знайомі і не дуже люди вважають для себе можливим лізти своїм носом у мою кишеню, особливо коли справа стосується питань медицини.

Не так давно у мене почалися проблеми зі здоров’ям. Не смертельні, але якщо не почати лікування, чреваті серйозними ускладненнями. Без задньої думки я звернулася в приватну клініку, де вже неодноразово лікувалася раніше, і завжди — цілком успішно. Мене взяли в неділю вранці, в мій вихідний день, у зручний для мене час. Так, я віддала за консультацію пристойну суму, можна було, напевно, заощадити, відвідавши державну клініку. Але давайте розберемося, товариші підраховують чужі фінанси!

У приватному центрі мене взяли в неділю вранці, у зручний для мене час, мій вихідний день. Час фіксувалося по телефону, тому ніяких черг не було — я просто приїхала до призначеної години і пройшла в кабінет. На візит до лікаря, нехай і платний, я витратила 2,5 години свого часу — це разом з дорогою. Чи варто говорити про те, що тільки чергу в поліклініці зайняла б приблизно стільки ж? До того ж, панове засуджують мої безглузді витрати, у мене немає на це часу в будній день. А якщо лікар попадеться поганий? В приватний центр я просто подзвоню і в наступний раз піду до іншого. У поліклініці — знову черги, знову трата часу, а мені мій час дорого. Я була готова заплатити за те, щоб його не витрачати.

Друзі і знайомі продовжували критикувати мене протягом всього часу, що я там лікувалася: адже це ж платно, можна було стільки грошей заощадити! Щодо грошей згодна, щодо здоров’я — вже немає. Виявилося, що моя хвороба так чи інакше пов’язана з нервами, переживати стреси мені було категорично не можна, а для мене похід в цю вашу поліклініку і спілкування з тамтешнім персоналом — найчастіше ого-го який стрес. Я платила в приватній клініці в п’ять разів більше за аналізи, які коштують копійки, згодна. Платила за посмішки медсестер і лікарів, за ввічливе і обходительное ставлення. Платила за те, щоб виходити з клініки в гарному настрої, платила за те, щоб не боятися йти туди, за кулери з питною водою, за затишний хол і ресепшн. Це зовсім не обов’язково, можна було обійтися і без цього, я погоджуся. Але є у мене така примха — хочу, щоб мені посміхалися лікарі і мило жартували медсестри. Це, знаєте, налаштовує на одужання.

І ще раз повторюю: я готова і хочу за це платити. Самі можете ходити куди завгодно, лікуйтеся хоч у бомжа на лавочці пляшкою спирту, а мені не потрібно вказувати. І називати мене дурепою, з якої викачують гроші, вам права теж ніхто не давав.

У мене все. Задовбали.