Ppsls

Мене бісить часто зустрічається думка з боку жінок, що нібито для того, щоб зацікавити чоловіка, потрібно вникнути в його захоплення і зробити вигляд, що розбираєшся в них.

Задовбали логіка на рівні «якщо немає хліба, їж тістечка». Студентом я був ще при Брежнєві. Отримував стипендію — 40 рублів. І була в мене тоді мрія — касетний магнітофон (серед молоді вважалося особливим шиком йти по вулиці з кассетником).

Задовбали транспортні торопыжки! Живу я в Підмосковї, працюю в Москві. Мій шлях до роботи — це метро, а потім автобус. Тут і починається те, що задовбує мене пять днів на тиждень.

А мене задовбали мої співвітчизники. Чомусь при зустрічі з іноземцями вважається необхідним тут же вийти назовні всі свої мізерні знання про чужій країні.

Працюю масажистом. Літо, запарка, часу не вистачає. Заходить дівчина, подає санаторну книжку. У призначенні суто медичним почерком накорябано «гр. отд.» (грудний відділ хребта).

Я працюю в туристичному агентстві. Мене задовбали туристи.Ось приходить до мене жіночка невизначеного віку з подругою. Подруга соромязлива — дамочка вирішила її підтримати.

Я студент. Через брак грошей доводиться підробляти. Природа і кілька банок пива пять років тому нагородили мене спочатку бажанням, а потім і вмінням гри на гітарі — от і ходжу по вихідним в різного роду забігайлівки, а іноді і на чиї-то свята виконувати живу музику.Все починається з транспорту, який я сідаю: всі пасажири дивляться з презирством і голосно думають: «А-а-а, черговий мудак, який буде нам якусь х@#ню грати».

Сядьте в коло, діти, я розповім вам маленьку таємницю. Таємницю про те, чому бібліофілів дратують численні екранізації улюблених книг. Але спочатку невелика передісторія.З раннього дитинства я памятаю себе з книгою в руках.

Моя задолбашка не дуже серйозна, але мене така ситуація завжди трохи дратує. Я не люблю, коли абсолютно незнайомі люди звертаються до інших абсолютно незнайомим людям, а особливо до мене, зі зверненнями типу: мати, батько, син, донька, внучок, онука.