Я той самий тупий бабуїн. Заходжу я в маршрутку. Кажуть: «Проходьте всередину салону». Так-так, той самий прохід, розрахований на одну людину. Щоб випустити виходить пасажира, мені треба буквально сісти на коліна комусь з присутніх. Стою біля дверей, де достатньо місця, щоб не протискуватися.
Заходжу я в старий тролейбус. Я ще молодий «мавп», можу триматися за верхній поручень, а ось горили постарше вже не можуть, серденько вже не те, підняту вгору ручку крівцю накачати не може. Триматися за столом? Так воно само незрозуміло на чому тримається, ось-ось зникне. Залишається лише міцний поручень біля дверей.
Заходжу в новий тролейбус або автобус з місцем для інваліда. Там такий же вузький прохід, як і в маршрутці. Де я буду стояти? Правильно, на місці інваліда, а якщо там немає місця, то біля дверей.
А ще ми, стрибаючи по гілках, трохи втомлюємося, триматися витягнутою рукою стає дуже тяжко.
Дістали такі ось вчителя. Користуємося транспортом адекватно тому, як він спроектований. Крапка!
