Так от вийшло, що дітей у мене немає, а дитяче харчування в холодильнику завжди є. Вся справа в тому, що мій найулюбленіший і самий смачний десерт — дитячі фруктові пюре, тобто ті самі «Фрутоняни» та інші «Агуши». Дивно, напевно, але нічого кримінального.
Так от, зайшла я вчора після роботи в супермаркет, щоб прикупити улюблених пюрешек. Розплатилася на касі, склала покупки в непрозорий пакет і пішла на зупинку ловити маршрутку. Для тих, хто не знає, поясню: дитяче харчування, як правило, розфасована в скляні баночки, які при ударі один про одного (як і всяка скляна тара) видають характерний дзвінкий звук.
Сідаю я з цим добром у маршрутку, протискиваюсь по салону, займаю місце в кінці, щоб нікому не заважати. Баночки в пакеті брязкали. І тут моя сусідка по сидінню (тітонька років 50 з хвостиком) піднімає на мене скорботний погляд і на весь салон тужливо простягає: «Треба ж, така молоденька, а вже пляшок накуповує. І не соромно?»
Пасажири обертаються на нас. Я розкриваю пакет і мовчки демонструю блакитну баночку «Фрутоняни». Всі посміхаються, дамочка червоніє до кінчиків вух і пересідає від мене подалі.
Мені не соромно. А ось «осуждатели» задовбали!
