В недалеких нульових я був завсідником мітингів і відвідав пару хресних ходів. Пам’ятайте особливо побожних бабок, які з вогнем в очах шукають на тобі хрестик, тримають здоровенні ікони і бризкають всіх, що проходять повз святою водою? Я застав розмова «за рогом» парочки таких поборниць моральності.
— Ех, а я по молодості чотири зробила аборту.
— Та це ще нічого. Ось у мене дванадцять…
І стоять, покурюють цигарки. Знаєте, я б, може, і промовчав. Ось тільки незадовго до того ті ж божі кульбабки мало не з кулаками накинулися на дівчину років п’ятнадцяти з криками «Розпусниця!» — за те, що була в штанах, з розпущеним волоссям і без хрестика. В закритому одязі, некурящу, тримає за руку молодої людини, яка прийшла на мітинг проти абортів.
Інша зграйка православних бабусь в інший день скурила пачку «Яви» на трьох хвилин за десять, сидячи на возі з агітаційними газетками. Так, на мітингах за здоровий спосіб життя вони теж були в повному складі.
А в третій день я почув переконання з пристрастю: чим більше людей до віри приведеш, тим більше гріхів тобі проститься. Немає слів — одні емоції.
