Всі побігли — і я побіг

2

Задовбали транспортні торопыжки!

Живу я в Підмосков’ї, працюю в Москві. Мій шлях до роботи — це метро, а потім автобус. Тут і починається те, що задовбує мене п’ять днів на тиждень.

Виходжу з вагона метро. Велика юрба виходить, велика юрба заходить. І не дай Ктулху тобі виходити останньою! Тебе знесе натовп торопыжек, яким скоріше потрібно потрапити у вагон. Їм плювати, що два-три людини ще не вийшли. Основна частина вийшла, можна перти! Навіщо, поясніть, будь ласка? Ви — ті, хто намагаються швидше потрапити у вагон — стоїте біля дверей в перших рядах. Ви в будь-якому випадку потрапите всередину. Може, тим, хто стоїть у кінці черги, і доведеться чекати наступного поїзда, так як час посадки обмежена. Але ви точно потрапите в цей потяг. Навіщо тоді напирати, немов це останній поїзд у вашому житті?

Вийшла з метро. Чекаю автобус. Якщо він потрапляє в пробку, набирається досить велика юрба. Приїжджає автобус. Натовп рветься всередину, щоб зайняти місце. І знову ті, хто стоять в перших рядах, намагаються відпихнути сусіда, штовхнути його, наступити на ногу. Навіщо? В цьому автобусі 50 сидячих місць (іноді більше), ви сядете. Може, не першим і не другим, але в десятку лідерів точно ввійдете. Навіщо завдавати травми іншим? Мені в таких автобусних війнах один раз дали ліктем в живіт, інший раз порвали капюшон на куртці, третій раз поставили синяк на спині.

Та навіть коли на зупинці стоїть чоловік двадцять, а приїжджає автобус, у якого 50 сидячих місць, все одно товкучка неминуча.

Я ніколи не гальмую, намагаюся виходити/заходити швидко, але ввічливо, щоб не зачепити інших. Однак я все одно постійно отримую поштовхи, а іноді і дрібні травми. Аж доки, громадяни? Може, будемо ввічливіше один до одного?