Все на булочці з кунжутом

2

Моторошно дратують люди, які слухають музику з мобільників в громадському транспорті. Навушники зараз додаються майже до всіх апаратів, так що про брак грошей можете не розповідати. Може, ви десь прочитали про глухоту від навушників-«затичок»? Не так вже й шкідливо це, якщо не вмикати на повну і періодично робити перерви.

Я відносно спокійно сприйняла б ненав’язливу инструменталку або легку класику, але ваш репертуар регулярно завдає мені морально-психічні травми і кидає свідомість в безодні когнітивного дисонансу.
«Чорні очі, згадую, вмираю, чорні очі», «Я буду сильним, візьму мобільний, наберу номер твій сказати, що йду до іншого», «Називай мене як хочеш люби мене, як любиш», — саме невинне за тиждень. Мій мозок — не зливний бачок, я не бажаю слухати подібне разом з вами. Те ж стосується «російського шансону», «російського репу» та інших вихлопів російських продюсерських центрів. Далеко не завжди я хочу одягати навушники сама — іноді хочеться розслабитися після роботи без музики.

Сьогодні я не витримала чергових любителів поділитися якістю звуку улюбленої мобілочки і включила старий альбом Blind Guardian. Атака на мене та інших пасажирів маршрутки була у результаті припинено. Зараз на мій телефон закачується творчість чудових виконавців: «Сектора Газу», «Братів Торч» з проектом «Некрофілія» та Олександра Лаертського.

А якщо ще раз у кого-небудь почую верескливі норвезько-білоруські наспіви, виконаю своїм досить низьким голосом пісню про булочку з кунжутом, навмисне ні разу не потрапивши в ноти. Бо задовбали!