Вас багато, а вона одна

2

Ви всі скаржитеся на державні служби? А я ось знаю всю цю «кухню».

Приходиш на роботу зранку — біля ганку вже топчеться натовп людей так на сто. Причому приблизно двадцять п’ять до тебе. Це початок робочого дня. Гаразд, поїхали!

До обіду сидиш за компом не встаючи. Натовп рве і метає. Начальство репетує, щоб ти розібрався з чергою. Окей, до полудня розбираєшся з тими, що прийшли вранці. Ще стільки ж приходить під час прийому перших.

Слава богу, обід! Можна 45 хвилин відпочити. Йду з віконця під гнівні крики черги.

Обід — це окрема тема. Для перерви тринадцяти чоловік (не всі відразу, але приблизно чотири-п’ять за раз) виділено стіл типу «парта». Як хочеш, так і їж. Хочеш — стоячи, хочеш — лежачи. За своїм столом не присядеш, так як начальство наказало прибрати шторки, жалюзі, а їсти під гнівним поглядом натовпу за віконцем… Ну, самі розумієте.

У тебе залишилося п’ять хвилин, щоб покурити. Виходиш на вулицю, а там: «Дівчина, як вам не соромно, у вас натовп, а ви палите!» Відповідаю, що у мене обід. У відповідь мені летить майже філософський відповідь: «І що?»

Поїхали далі. До кінця робочого дня знову безвилазно сидиш за компом. В очах двоїться. Мозок кипить. А народ все не кінчається…

Настав час закриття. Тут починається пісня під назвою «прийміть мене». Гаразд, ще півгодини приймаєш поза розкладом. Все, вісім вечора, значить, закінчилися муки. Ан немає: мене ще чекає штук п’ятдесят заявок від різних органів та адміністрацій, які приносять секретарі і просто здають до канцелярії, обходячи мою «улюблену чергу». Чекає архів, який треба розібрати-здати, чекає сьогоднішній прийом, який мало прийняти — треба ще й обробити. Доведеться сидіти поза робочого дня і робити все це, природно, безкоштовно.

Одинадцять вечора. Дещо як плетеш додому, падаєш на ліжко, а завтра новий день. Про зарплату промовчу…

«Що тоді ти сидиш на цій роботі? Звільняйся!» — скажете ви. Так я і звільнилася ось вже рік як. А мене задовбали люди, які скрізь кричать: «Та в держустановах працівники сидять і нічого не роблять, тільки чаї ганяють, а я тут такий стою в черзі за папірцем!» Повірте: вони там не чаї ганяють (принаймні, не скрізь), вони теж люди і не можуть просидіти без перерви за компом вісім годин, вдовблюючи в нього ваші дані.

Тепер я ніколи не злюся в держустановах. Навіть якщо мені хамлять, я просто посміхаюсь. Я побувала на «темній стороні» і знаю, як там хреново буває.