В імя форзаца, колонтитула і авторського аркуша

301

Задовбав культ паперової книги. Величезні стелажі, шафи, полиці, набиті літературою радянських часів. Ні, є вічні твори, які хочеться перечитувати знову і знову, але чому, скажіть на милість, я повинна дбайливо зберігати абсолютно все, що дісталося мені від батьків? «Этожекнига» — ось відповідь. «Этожекнига» — і я, мабуть, має відчути себе ущербною тому, що здала на макулатуру «Історію КПРС», довідники та підручники тисяча-якогось-там-бородатого року, зібрання творів юного автора, вся художня цінність яких полягала в пропаганді радянської влади. Блін, люди! Я ходила в бібліотеку, питала — від них там відмовилися, чесно. І навіть від Дюма відмовилися, але на нього у мене рука не піднялася. Може, ще пристрою кудись.

Чому я повинна схилятися перед стопкою зшитих аркушів? Може, мені ще й газети підшивати — адже теж люди старалися? Або зберігати книги потрібно на випадок апокаліпсису, коли читати електронні не буде можливості? А може, ви всерйоз вважаєте, що випускалися в СРСР величезними тиражами коли-небудь стане антикваріатом? Поясніть мені нарешті, благаю!