У пошуку професійних капості

2

Знаєте, що цікаво?

Ось заходжу я в інтернет, відкриваю сайт з надією почитати про цікаві випадки з життя або чиє-то оригінальна думка, а знаходжу сотні постів про зло навколо нас, яке скрізь. Пишуть про вчителів, лікарів, пацієнтів, покупців з візками, тихо сопящих собі під ніс буркотунів…

Є в житті дрібниці, кілька заважають. До таких я можу віднести: повільних пішоходів, яких складно обійти на вузькому тротуарі. Машини, які паркуються посередині проходу, і доводиться пехать прямо по проїжджій частині (привіт водіям!), тому що інакше не протиснутися. Обов’язкові для відвідування батьківські збори, на яких по три години переливають з пустого в порожнє. Осатаневших бабок в чергах, які з таким видом поглядають на всіх оточуючих, ніби вишукують собі жертву.

Так, все це присутнє в житті. Але зовсім не в тих обсягах, щоб так вже капітально її отруїти. З кожною з цих перешкод досить легко впоратися. Найголовніше, як мені здається, це вміти поставити себе на місце іншої людини. У кожного є певні резони і майже завжди своя правда. Звичайно, є люди, дії яких абсолютно алогічні — ось вони ставлять мене в глухий кут, але не задалбывают. Зрештою, чоловік не винен у тому, що у нього туго з логікою, це просто такий тип мислення. Не лікується і не виправляється. Я особисто намагаюся триматися від подібних особистостей подалі, не так вже це й складно.

Хто ж мене задовбує? Ну, ті люди, які вважають, що я ідіотка і не зрозумію, що дзвонить мені людина зовсім не для того, щоб поспілкуватися та привітати з Новим роком, а для безкоштовної консультації. Жінка чомусь впевнена: якщо вивалити на мене купу новин, то «непомітний» питання по справі, заради якого все і затівалося, я не помічу.

Проте найбільше мене дратують люди, яких дратують найменші промахи оточуючих, наче самі вони безгрішні, і ніколи-ніколи нічого подібного не робили. Я от собі не дуже впевнена. Чи можу я зробити щось дурне? Звичайно! Напитися в хлам, заважати сусідам гучними звуками, тупити перед прилавком в магазині і затримувати цим чергу.

Тому, коли мій сусід співає караоке, я не стукаю по батареях — нехай. Якщо хтось не поспішаючи вибирає товар, я буду злитися (адже я звичайна людина і затримка мене дратує), але мовчки, тому що у задумливою особи може бути безліч причин дико гальмувати: може, у неї тиск або вона на седативних препаратів?

І ви знаєте, що цікаво? Я майже не зустрічаю на своєму шляху злих чи поганих людей! Мені весь час намагаються поступитися місцем. Мені кілька разів допомагали донести сумки з продуктами. У чергах я, як правило, балакаю з милими інтелігентними дамами. Мене спокійно пропускають в кабінет до лікаря «просто запитати» (і я Екшн сно заходжу ненадовго). Мені не траплялися агресивні, зарозумілі вчителя. Я згадую своїх викладачів з легкої ностальгією: вчитися ніколи не любила, але спілкуватися з ними було приємно. Були, звичайно, і ті, які в шкільну перебування не дуже подобалися, але зараз, через роки, розумію — вони дали мені багато чого, і я їм вдячна.

Навколо кожного з нас безліч хороших людей, готових допомогти, якщо вам щось потрібно. Просто треба намагатися бачити навколо доброту.

А якщо вас обдурили, надали неякісні послугу, образили якимось чином, то з цього не слід робити висновок, що всі представники даної професії (та, що там представники — всі люди! все людство!) прям-таки тільки тим і живуть, що можливість зробити кому-то гидота. «Професійних» капості не так вже й багато, їх легко вирахувати і уникати.

Загалом, основною думкою мого сумбурного посту був заклик до терпимості. Розумієте, ось все на щось скаржаться, і я теж можу наковырять якісь обидки, але насправді самим правильним було б пропустити через себе негатив. Пережити секундно спалахнуло роздратування і зосередитися на чомусь світлому і радісному, а не накопичувати в собі тонни негативних емоцій. Навіщо вони вам? Адже стільки всього хорошого навколо!