Я працюю в туристичному агентстві. Мене задовбали туристи.
Ось приходить до мене жіночка невизначеного віку з подругою. Подруга сором’язлива — дамочка вирішила її підтримати. У підсумку туристочка сидить, опустивши очі, а її брава подруга каже, не зупиняючись.
— Так який вид відпочинку ви віддаєте перевагу? Пляжний? Активний? — запитую я.
— Так! Так! Вона саме цього й хоче! Вона втомилася! Так-так! Треба на пляжі полежати! — відгукується брава подруга, хоч я наполегливо дивлюся не на неї, а на справжню клієнтку.
В результаті подруга відправила жінку у В’єтнам, наказовим тоном сказала розплатитися, і парочка пішла під бурхливий щебетання активної дами. Між справою вона перебрала всі варіанти відпочинку і для себе, зупинившись на острові Хайнань (Китай).
Проходить приблизно два тижні. Я знову бачу цю дамочку невизначеного віку, на цей раз з донькою і чоловіком доньки. «Діти заходять одразу з агресивно-кислими мінами, «мамаша» — з вибачається поглядом. Я відразу зрозуміла, що справа запахло гасом, але щоб настільки…
— Я не поїду в цей страшний і огидний Китай! — заявляє пані, тільки-тільки присівши на стілець біля мого робочого столу.
— Але ви ж минулого разу вирішили саме в Китай? — дивуюся я.
— Ми тут шанували, — встряє доню, — а інтернет брехати не буде! Люди ж не просто так пишуть! Там бруд! Там китайці у нас пальцями тикають і плюються скрізь! Фу! Противно!
— Вибачте, але я сама там була півроку тому. Там все чисто і охайно. Китайці без попиту і не піЕкшн дуть, ведуть себе дуже культурно, охайні, привітні.
— Але чому ж в інтернеті-то пишуть, що там брудно? Люди ж не будуть брехати! — це вже чоловіче.
— Якщо вам не подобаються самі китайці, то можна відпочити не в самому місті, а в затоці Ялуньвань. Цей район вважається елітним, там трохи китайців, — продовжую я.
— Ага, так, — посміхається чоловік з таким виразом обличчя, ніби я йому в цукерковій обгортці заячих какашок продати намагаюся. — Тільки от там поїсти ніде, до міста годину добиратися.
— Але я ж там жила сама… — у мене всередині все закипає, але я стримуюся. — Там не було кафешок і ресторанчиків в 2008 році, але зараз 2012-й. Вам не варто читати відгуки чотирирічної давності.
— Але ж люди не будуть брехати! — мало не кричить сімейка, самовдоволено посміхаючись, мовляв, ось ми які просунуті, користуватися інтернетом вміємо, а ви нас намагаєтеся обдурити!
Так от, туристи! Навіщо менеджеру вас обманювати? Та немає у нас такої мети! Адже ваша покупка — це запорука нашої зарплати. І якщо вам сподобається відпочинок, то ви повернетеся саме до цього менеджера, подарувавши йому ще раз пару-трійку тисяч. Немає у нас цілі зіпсувати вам відпочинок. Чесне слово.
