Світ пресованої целюлози

2

Ось кого що, а мене задовбали книголюби. Це просто якась нова психічна хвороба, расползшаяся по всьому соцмережам і розважальним сайтам. «Аррргх, читайте книги, читайте, с-суки!» — постять книголюби, постять і постять, і все їм мало. «Книги — це цілий світ! Спалити мерзота, выбросившую книгу!» А інші книголюби виводять ці пости в топи, а слабенькі противники їм голоси минусуются, дислайкаются, сагаются… загалом, в наявності всі ознаки тоталітарно-деструктивної секти, та ще й домоглася страшних успіхів. Найсмішніше, що більшість репетування про своїх гігантських успіхи в читанні за все життя прочитало добре якщо твори зі шкільної програми, а то і глянцевими журналами обмежилася.

Квартира моїх батьків була заставлена книгами від підлоги до стелі. Вони були скрізь. Можна сказати, стелажі з книгами замінювали шпалери. Очевидно, що в такій обстановці я навчився читати у два роки. Правда, при цьому був єдиним, хто читає членом сім’ї. Для решти книги були просто… книгами. Ніхто їх ніколи не використовував за призначенням, але і не викидав, адже це книги, це ж святе! Озираючись назад, я розумію, що більшість з цих книг було страшною поганню, застарілими, нудними, а часом і просто шкідливими. Мови генсеків цк КПРС, спростовані нині наукові теорії, макулатура «про війну», відверта пропаганда і тому подібний непотріб. Але викинути не можна!

Тепер у мене вдома є від сили пара паперових видань. Все, що є в електронному вигляді, я читаю в електронному вигляді. Все, що є не у вигляді книги, а, наприклад, у вигляді фільму або коміксу, я дивлюся у вигляді фільму або коміксу, незважаючи на потенційні втрати. Я прочитав тисячі книг і сміливо можу заявити, що 95% з них — макулатура та інформаційне сміття, годиться хіба що на туалетний папір. Сучасним же любителям книг, який пускає слину на кожен смердючий паперовий цегла, можу побажати одного: почати думати своєю головою і не сліпо вірити всьому, що написано.