Сто грам в себе, сто грам нанівець

358

Здравствуйте, я касир. Ввічливий касир з вбудованим пофігізмом, тому задолбать мене дуже складно. Хочу сказати тільки про одне.

Я розумію: труби горять і все таке. Пляшку з пивом до каси донести, не розпечатуючи, неможливо ніяк. І потім обов’язково треба прикрити назад кришечкою, як було, щоб пиво не выдыхалось і охоронці не докопувалися.
А лоток для покупок майже скрізь похилий, і пляшки туди переважно класти, а не ставити, щоб не падали швидко, весело і з дзвоном. І «штриховане» часто зручніше боком. А результат ви вже представили, так?

Ні, я не буду висловлювати своє «фе». Я мовчки поставлю пляшку, витру руки і касу ніж знайду і буду продовжувати працювати. І смердіти нам з касою до кінця дня — як мінімум, до кінця напливу покупців, коли я зможу відволіктися на ліквідацію наслідків.

Один молодий чоловік з гарною фантазією після такого казусу сказав: «Ой, дівчина, як добре, що ви така спокійна». Тепер кожен раз думаю: так, добре, що я така спокійна. Я тут, звичайно, типу табуретки, але адже витрата оплачуваної продукту йде — невже не шкода?