Сила генів

2

Я та сама злісна чайлдфрі, яка «недоженщина», «пустоцвіт» і «в старості неодмінно все зрозуміє, але буде пізно». Та задовбали ви мене, яжематери з вашими онижедетьми.

Під вікнами моєї квартири знаходиться якусь подобу дитячого майданчика. Вереск і писк, часом переходить в ультразвук, варто з ранку до пізньої ночі. Таким маленьким дітям не рекомендується лягати спати так пізно? Ні, яжемать про це не чула. На вулиці гарна погода, і їй хочеться довше поспілкуватися з собі подібними.

Окей, я можу зрозуміти і прийняти той факт, що дітям властиво грати і кричати (і нехай після роботи хочеться хоч трохи побути в тиші). Це ж я така неправильна, ніхто не винен, що я не умиляюсь при звуках дитячого вереску. Але ви, яжематери! Я живу на п’ятому поверсі, але навіть там чую такий добірний мат-перемат, що вуха в трубочку скручуються. Дивлюся у вікно — звична картина. На майданчику семеро маленьких дітей, неподалік на лавочці сидять матусі, курять, п’ють пивасик, одна з них хитає коляску, друга тримає на колінах дитину. Матусі спілкуються. Голосно, захоплено і нецензурно. Поряд з ними сидить бабуся — божий одуванчик (мати однієї з яжематерей). Їй теж весело, вона теж п’є пивасик. Гени — велика річ.

Поки ти, яжемать, обговорювала з подружками, кому дала Катька і як сильно Васька вчора обжерся, твій дитина впала з гірки і голосно плаче. Що потрібно зробити? Правильно, ломануться до нього, обматюкати і дати цілющих люлей, щоб не відволікав від тебе важливих розмов.

Є адекватні батьки, які займаються вихованням своїх дітей. Я щиро поважаю і захоплююся. І ставлю їх вам в приклад, яжематери. Ти виконала свій «священний обов’язок», поліпшивши демографічну ситуацію? Розумниця! А тепер, уяви собі, те, що вийшло, потрібно ще й виховувати. Якого біса ти, поруч з якою червоніє навіть горезвісна гопота, щось вякаешь про жіноче призначення та інше щастя?

А нещодавно був ну зовсім зворушливий випадок. Яжемать під загальне захоплення і схвалення подружок пригощала дітей, тільки-тільки навчилися ходити, чіпсами. Спасибі, хоч не пивом (хоча я не впевнена — не торчу постійно біля вікна). Ви можете годувати їх хоч собачим кормом, мені плювати. Але потім з ваших нащадків виросте щось, подібне вам. А мені серед цих «квіточок» жити. І це засмучує.