Я в цьому році здавала ЄДІ, і мене люто задовбали істерія навколо цього іспиту!
Жах-жах, дітей заганяють в іншу школу! А нічого, що ми давно не першокласники, нам сімнадцять років, ми спокійно їздимо по місту і за місто, багато хто з нас через місяць після ЄДІ поїдуть жити в інші міста без батьків?
Жах-жах, обшукують металошукачами! В аеропорту ще дужче обшукують, а що-то ніхто не стрессует.
Жах-жах, формат іспиту страшний (складний, незручний, який ще)! Ось тут я частково погоджуся: так, ЄДІ — не олімпіада, олімпіадні завдання вирішувати цікавіше… Але ті, хто в стані, їх весь рік і вирішували! Брали участь в олімпіадах для вступу і до початку екзаменів вже давно мають дипломи. А ті, хто не має, вирішують типові завдання, до яких два-три роки готували в школі, завдання частини, які наближаються до олимпиадным (принаймні, в тих предметах, які я здавала).
Останньою краплею стала історія «Більше стресу богу стресу»: мовляв, дітей змушують писати гелевою ручкою, а це стрес! Вашу ж мати, не гусячим пером, а всього лише гелевою ручкою, чим вона принципово відрізняється від кулькової?
Задовбали вважати випускників одинадцятого класу маленькими нещасними зайчиками. Так, ми не цілком дорослі — і юридично, і фактично. Але вже точно вже не діти. І не дебіли в більшості своїй.
