Самооборона для чайників

1

Я працюю в книжковому магазині. Як тут вже багато писали, клієнти — просто джерело всілякого роду маразмів.

Прибігає жінка, досить солідно виглядає, бере Коновалова. Для тих, хто не знає — це такий Дуже Хороший Лікар, що лікує в тому числі і на відстані за допомогою вклеювання в книжки «цілющих» буклетів.

— А що це у вас книга така дешева?
— Це погано?
— Вона взагалі працює?

Я впадаю в легкий ступор. Жінка переходить на підвищений тон:

— Якщо вона не працює, я вам її назад принесу!

Ще одна гаряча прихильниця того ж доктора накричала на нашу дівчинку-консультанта, коли та негативно відповіла на її захоплено-фанатичний питання: «А ви його читаєте?» Пообіцяла, що наша дівчина «ще пошкодує», коли у неї почне «все відвалюватися».

Дуже радують покупці своєю фразою «відбийте мені». Так і хочеться запитати: «Вам печінка, нирки? Може бути, селезінку?»

Про повернення книг — окрема пісня. Навіть не пісня, а суворий гангста-реп з приспівками. Не допомагає ні демонстрація правил торгівлі, ні величезні, крупно надруковані вивіски з витягами з цих правил. Все одно покупці кричать, бризкають слиною, вимагають повернення, тому що це «не труси і не ліки, а книжонки-якісь», загрожують урядом.

Подобається ще, коли беруть книги, дивляться ціну (припустимо, 259 рублів) і кажуть: «За сотню візьму». Починаєш пояснювати, що це не ринок — ображаються.

Шалено порадувала одна жінка:

— У вас листівки «з ювілеєм» є?
— Ні.
— А «улюбленої сестри»?
— Теж немає.
— Ну й на фіга ви взагалі тоді тут стоїте, якщо у вас нічого немає?

Я ніколи таким не грублю — навіщо? Взагалі волію мовчати у відповідь на образи. А вони мають місце бути. Найчастіше називають поблажливо-зневажливо «обслугою», але буває й крутіші.

Робимо облік. В одному приміщенні з нами суборенда, вони відкриті, а ми ні. Ввалюються два тіла явно не першої свіжості.

— Дэушшшка, а дайте нам, пжалста, туш.

Я починаю пояснювати, що ми не працюємо, що у нас облік, каса вимкнена і взагалі.

— Так на х#й мені твоя каса, дай мені туш, я тобі так полтинник віддам. І шо, що ви закриті, тобі шо, бл@#ь, складно мені туш дати?

Украй змучена діалогом, кажу, що туші немає. Дізнаюся про себе багато нового.

Але найбільш пам’ятний випадок у моїй практиці — це бійка оператора з покупцем. Оскільки магазин у нас не дуже великий (всього чотири людини), ми працюємо по двоє. Коли хтось іде на обід, за касою стоїть другий нещасний співробітник. В один прекрасний день я пішла на обід, залишивши на касі оператора. Прийшов чоловік, купив лінійку і пішов. Хвилин через п’ятнадцять цей примірник повернувся і, потрясаючи лінійкою, почав волати, що вона крива. Ну, проблем немає: оператор простягнула йому заяву на повернення.

І тут почалося! Мужик почав кричати, що ми всі бюрократи і у#бкі, що ми тупа обслуга, що якщо він хоче повернути лінійку, він нікому не зобов’язаний писати ніякі заяви. Почав смикати сканер і намагатися вирвати з коренем полички біля каси. Оператор, спокійна, як мумія, мовчки пішла в підсобку викликати міліцію і дурку, якщо буде потрібно. Мужик помчав за нею, жбурнув лінійкою і спробував з’їздити по обличчю кулаком. Дівчина не розгубилася: ухилилася, як справдешній кікбоксер, і сама прописала йому з правої в ніс. Тут підлетів продавець з сусіднього магазину (а вона у нас жінка бойова — в сусідньому быдлоларьке викидайлом працювала) і відтягла нещасного за шкірку, після чого той вирвався і втік у невідомому напрямку.

До речі, охоронців у нас в магазині немає, так само як і камер, і «протикраЕкшн ». Лише після цього випадку нам поставили тривожні кнопки. Ось так, хлопці: небезпечно бути продавцем.