Уявіть собі: ви вирішили зібрати вдома колекцію цікавих книг. Ви не керується принципом «це ж класика!», не купуєте ті книги, які встигли прочитати все, і саме тому зобов’язані прочитати і ви, або ті твори, які зараз перебувають на піку популярності. Ви складаєте у себе вдома бібліотеку з тих книг, які потрібно прочитати саме ви, грунтуючись тільки на своїх перевагах.
Ви починаєте старанно шукати книги, які хочете отримати в домашню бібліотеку. Робите це з душею, ретельно, адже ці книги — віддзеркалення вашого внутрішнього світу, майбутня частинка вашої душі. Дещо за чим доводиться грунтовно побігати по місту, дещо замовляти в магазинах і чекати місяцями, щось безперспективно шукати в місті, тому ви робите замовлення в інтернет-магазинах і знову чекаєте.
Так починає поступово ґрунтуватися ваша домашня бібліотека. Ви з задоволенням читаєте ці книги, ставите назад на поличку, щоб потім з не меншим задоволенням перечитати знову. Вам приносить задоволення поповнювати полиці новими екземплярами, дивитися, як поступово з невиразною купки книжок народжується бібліотека. І що особливо приємно, ваша особиста. Часом в голові виникають думки про те, як ці ж книжки будуть читати ваші діти, можливо, навіть онуки. Але цим мріям не судилося збутися. Чому? Та з-за вас, мої дорогі друзі!
Ви приходьте до мене додому, помічаєте незрозуміле для вас зібрання книг, цікавитеся. Підходьте подивитися ближче, вертите книги в руках. В основному це сучасна проза, тому вас охоплює цікавість, адже це не «прісна» класика, а щось, призначене для сучасного покоління, а значить, цікаве. Ви перегортаєте книгу, читаєте анотацію. Так, є! Книга вам сподобалась, ви б хотіли прочитати її. Обережно питаєте моє дозвіл забрати її додому. Мені не шкода, забирайте! Навіть радію, що одного зміг зацікавити мій внутрішній світ, моя улюблена книга. Знаючи вашу техніку читання, мої дорогі друзі, не очікую забрати книгу назад раніше, ніж через два місяці.
Проходить два місяці. Тиша. Не страшно, адже не у всіх є час, щоб щодня прочитувати по кілька сторінок. Чотири місяці. Починаю хвилюватися, цікавитися долею книг. Найчастіше книгу вже прочитали або знаходяться в процесі. Скажи мені, якщо книга вже прочитана тобою, то чому б не віддати її власнику? Адже більше ніяк, крім як місцем додаткового збору пилу, книга тобі послужити не може. Невже так важко покласти її в сумку, а через годину віддати мені? І вже вдома вона буде радувати мій око своєю присутністю на полиці. Але, мабуть, це не так-то просто, тому що повернути мені книгу не поспішав ніхто з «книголюбів». Навіть нагадування не прискорювали процес повернення. А ті, хто перебував у процесі, мабуть, знаходяться там же. А моя книга знаходиться в процесі лежання на полиці і зайняття місця.
З деякими з боржників мене вже давно розвела доля, так що повернути книгу вже не представляється можливим. Дехто забув про старий борг і робить круглі очі при нагадуванні про неповерненою книзі. Ну, а моя колекція збідніла як мінімум на чотири примірники, серед яких «Заводний апельсин», «Яма» Олександра Купріна та інші, безвісти зниклі. Пам’ятаючи про це, стала відмовляти у проханні дати почитати книгу. Якщо вам справді буде цікаво почитати, я розповім вам короткий зміст книги, заинтригую і відправлю туди, де цю книгу можна купити подешевше або взагалі купити. А там можете хоч попу листками підтирати — ваше право.
Мені 16 років, я ще встигну зустріти на своєму шляху багато гідних книг, ще складу домашню бібліотеку, але друзі, не повернули мені книги, так назавжди і залишаться в категорії задолбавших.
