Пізня година, половина першого і метр за спиною

340

У мене задолбайка несерйозна, але, як тут кажуть, «підгорає». Задовбали автори малюнків, ігор, фільмів і телесеріалів, ставлячи меч за спину воїна. От поясніть, на хрена? Добре ще, коли це фентезі, з нього і попит невеликий (хоча серія «Відьмак» начебто з претензією не реалізм, наскільки це може бути застосовано до фентезі, а туди ж), але адже і у творах, які претендують на історичність, та ж байда: ахейці та троянці, фракійці та римські гладіатори, лицарі і витязі — все, блін, розгулюють з стирчить з-за плеча рукояттю меча, а то й двох. В реальності ж ніде і ніколи, за рідкісним винятком так зброя не носили. За спину, як гвинтівку-мосинку, могли закинути хіба що величезний пізньосередньовічний цвайхандер (двуручник), річ рідкісну і специфічну. І знімали його як гвинтівку — через плече, а не намагалися тягнути вгору.

Ось що це за манія? До творчості дорвалось покоління, яке виросло на безглуздих боевичках про ніндзя? Але там це хоча б якось логічно пояснити: ніндзя — розвідник-диверсант, якому треба багато бігати, стрибати і лазити, і з точки зору «тварца» з мечем за спиною це робити зручніше. В реальності ж це зручніше робити (і робилося) без меча зовсім: зняти вартового зручніше кинджалом або зашморгом, а при зіткненні з вартою лицем до лиця вся надія була на швидкі ноги. Не кажучи вже про те, що ніндзя набагато частіше виступав в іпостасі розвідника-шпигуна, проникаючи на територію ворога в образі селянина або «засланого козачка», одягаючись і озброюючись згідно (зрозуміло, личина простолюдина виключала озброєння як таке).

Але розміщення меча за спиною польового піхотинця або кавалериста не піддається поясненню ніяк — ні з історичної, ні з логічного, ні з естетичної (потворність ж!) точок зору. Загалом, задовбали!