Неординарний спосіб знайомства з «Гостею з майбутнього» (6 фото)

7

Чимало хлопців закохуються в актрис, але далеко не всі з них готові на рішучі дії. Винятком з правил є герой даного поста хлопець на ім’я Денис, який по вуха закохався в Наталю Гусєву після її ролі в багатосерійному фільмі «Гостя з майбутнього». Цей молодий чоловік зважився на знайомство з відомою актрисою, яке закінчилося весіллям.

Далі вас чекає авторський текст.

Коли на телеекрани країни вийшов серіал «Гостя з майбутнього», він справив на уми радянських підлітків ефект вибуху бомби. Всі марили космічними піратами, миелофоном, подорожами в часі і так далі. Природно, особливо вибуховий враження на незміцнілі дитячі уми справила головна героїня серіалу — дівчина з майбутнього Аліса Селезньова. Не злукавлю, якщо скажу, що у всій країні не було напевно ні одного хлопця, який не мріяв би познайомитися і подружитися з Алісою, вона ж Наталя Гусєва.

До речі, сама Наташа розповідала потім про гігантські мішки з листами, які приносили до неї з пошти додому. А вже підлітків, сидять і караулящих юну зірку біля під’їзду і квартири можна було знімати гронами. Коротше, фанати проходу не давали. Втім, тоді ми з нею знайомі не були і всього цього не знали. Далі сама історія.

Коротше, мій кращий шкільний друг Денис закохався в Алісу Селезньову. А оскільки в той момент таких закоханих було по всій країні дофіга і більше, в перший час я не надав цьому факту великого стратегічного значення. Зрештою, дівчаток навколо було багато, були навіть схожі на Алісу (а треба сказати, що багато спритні дівчата скориставшись фактом зомбирующего впливу героїні фільму на уми хлопчиків, тут же стали активно косити під неї, зачіски, манери і т. д.) загалом, знайти схожу дівчинку при бажанні можна було. Але треба знати мого друга. Схожа йому була не цікава і не потрібна, він прагнув познайомитися з оригіналом. І не просто познайомитися, мій друг на повному серйозі вирішив на ній одружитися.

Неординарний спосіб знайомства з «Гостею з майбутнього» (6 фото)

Каюсь, в той момент я недооцінював його потенціал. А варто було б! Ми в свій час не тільки сиділи за однією партою в школі, але і активно хуліганили разом. Стандартний набір розваг у вигляді магнієвих вибухів, карбіду і інших приємних кожному радянському підлітку речей, в особі мого товариша набував особливо творчі і жахливі форми. Навіщо робити звичайний вибухпакет, якщо можна зробити БОМБУ? Або, наприклад, можна засунути суміш магнію і марганцю у сигарету і дати покурити старшокласникам? Або зібрати ракету з двох ступенів і запустити хом’яка політати?

Коротше ви зрозуміли. Мозок у нас працював на повну, ідеї генерувалися з частотою кулемета. Крім цього, у Дениса до мозку додавалася просто нелюдська цілеспрямованість, що ввергало нас деколи в самі неймовірні пригоди. Про це по доброму можна було б написати цілу книгу, але зараз мова не про це а про Алісу, тобто Наташі.

Загалом, через деякий час Денис від мрій вирішив перейти до справи. Ніякі мої боязкі доводи про те, що це не перспективний проект, його не зупиняли і не лякали. Я в повній мірі усвідомив, що справа намічається серйозне і вирішив не заважати.

Для початку необхідно було познайомитися з Наташею. Легко сказати познайомитися! А як це зробити? Інтернету і соц.мереж тоді не було і пошук адресата в Москві був можливий тільки через довідкове бюро. Однак це варіант відпадав, так як даних для отримання довідки не було. Залишався варіант з кіностудією їм. Горького, але там теж сиділи не дурні і кому адреси не видавали. Незважаючи на це, Денис все-таки якимось чином пробрався на кіностудію і наробив там шухеру, правда з нульовим результатом. Всі ці та інші активні дії, що вмістилися в один абзац тривали роки три як мінімум. За цей час мій товариш подорослішав, але від мети своєї не відступив. Будь-який інший на його місці давно б махнув рукою на цю витівку, але тільки не Денис.

Йшла осінь 1987 року. Пам’ятаю як зараз, дзвінок мого домашнього телефону пролунав годині о шостій ранку (можливо навіть раніше). Телефонував Денис. «Вона в Мінську». Я навіть не питав хто, і так було зрозуміло. «Зараз я до тебе зайду», — сказав мій друг і кинув трубку. Я зрозумів, що поспати не вийде (а була між іншим субота) і пішов одягатися. Коли Денис прийшов до мене, його план вже був практично готовий, залишилися тільки деталі. План полягав у наступному. Напередодні, Денис прочитав у газеті «Вечірній Мінськ» невелику замітку, в якій говорилося про те, що Наталя Гусєва знімається в невеликій ролі в якомусь там фільмі і цей фільм знімається на кіностудії «Білорусьфільм». Мій друг встиг продзвонити телефони кіностудії і якимось чином дізнався, що Наташа з бабусею(!) проживає в готелі «Мінськ». Він подзвонив в готель і також якимось чином з’ясував, в якому номері вона проживає. Все це він встиг зробити за півдня. Поки ми спали, він розробив план підкорення юної кінозірки.

План складався з наступного. Дениса у великій коробці з під телевізора (нагадую, це 1987 рік, телевізори були великі), під виглядом посилки доставляють в готельний номер Наташі Гусєвої. Далі він орієнтується на місцевості і працює по обстановці. Гранично простий і ідіотський план не спрацював би ні з ким іншим, але знаючи Дениса, я оцінив його шанси 50 на 50.

Для реалізації задуманого нам потрібні ще дві людини з числа наших товаришів. Вибір припав на Андрія та Олега, як максимально відморожених і близько живуть територіально до нас друзів. Коробка з-під телевізора «Горизонт» була попередньо посилена всередині шматком товстої фанери, Денис заліз у неї і пригода почалося. Я не буду розповідати вам про те, як ми втрьох, в робочих комбінезонах під виглядом співробітників «Головпоштамту» тарабанили Дениса на громадському транспорті в коробці до готелю, хоча це була окрема епопея. Скажу тільки, що нам невимовно пощастило і нічого не відірвалося і не відвалилося. Олег і Андрій були вантажниками, як більш скромні, мені як людині з добре підвішеним язиком дісталася роль кур’єра.

Прибувши в готель, ми спокійно (ось вона, сила спецівок), пронесли коробку повз охорони прямо на рецепшн. Там я уточнив в якому номері проживає Наталя Гусєва і попросив номер телефону кімнати. Необхідно було провести підготовчий дзвінок, так як дівчина, часто общавшаяся з шанувальниками завжди була напоготові і могла тупо не відкрити нам двері. Тоді Денису в коробці довелося б пояснювати охорони готелі хто він такий і як там опинився. Тому, отримавши номер, я підійшов до автомата (благо телефони знаходилися прямо в холі) і набравши номер, почув «Алло», вимовлене до болю знайомих по фільму голосом. Спокійно і буденно я повідомив піддослідної, що її турбують з «Головпоштамту», на її ім’я отримана посилка і її зараз доставлять в готель. Цей номер не пройшов би в будь-якій іншій готелі, але «Мінськ» знаходиться якраз навпроти «Головпоштамту», так що підозри не виникло. Отримавши підтвердження, що Наташа буде з нетерпінням чекати посилку, ми почекали хвилин двадцять і почали діяти.

Коробка з вмістом була внесена в ліфт, а потім кілька десятків метрів коридором і ось ми біля потрібного номера. Впевнений стукіт у двері і вуаля! На порозі Наталія власною персоною. Не давши їй отямитися, я показую на коробку і питаю: «Куди?» «Може бути в коридорі постоїть?» — несміливо запитала дівчина. «Ні, в коридорі не можна, не можна!» — суворо відповів я й скомандував хлопцям «- Заносьте в номер!»
Ми пронесли величезну коробку повз опешившей Гусєвої і я дістав з кишені надрукований на машинці відомість: «Розпишіться тут!»
Наталія покірно розписалася. «Всього доброго, до побачення!» сказав я і ми спритно і невимушено звалили з номера, супроводжувані підозрілим поглядом великих очей.

Неординарний спосіб знайомства з «Гостею з майбутнього» (6 фото)

Це був успіх, удача! Але місія була виконана далеко не повністю. Справа в тому, що сама жахлива й підступна частина плану Дениса состола в тому, що він був посаджений у коробку без верхнього одягу і взуття, в одних шкарпетках. Зроблено це було для того, щоб його не можна було вигнати на вулицю (нагадую, на дворі був листопад, осінь 1987 року). «Подумаєш!», — скажете ви, я б точно вигнав(а). Але не забувайте, що це був Радянський Союз, люди були культурні та доброта і чуйність тоді переважала над прагматичністю і ощадливістю. Отже, друга частина плану полягала в тому, щоб покласти пакет з взуттям в камеру зберігання і повідомити Денису за телефоном код. На тимчасову розбіг відводилося півгодини. До того моменту, за нашими розрахунками, він вже повинен був налагодити контакт з Наталею.

Знову набравши номер телефону я почув вже зовсім не спокійне «Алло!». Це говорило про те, що знайомство відбулося і я попросив передати трубку нашому подарунку. Швидко пояснивши Денису що і як з взуттям і курткою, ми стартували додому і стали чекати повернення нашого друга. Прийшов він додому тільки ввечері дуже задоволений собою.

Далі розповідаю зі слів Дениса. Після нашого відходу, Наташа стала переміщатися за номером розмірковуючи вголос: «Що ж там таке? Ні, я мабуть поки не буду відкривати, почекаю бабусю» (а треба вам сказати, друзі, що нам в цей день невимовно пощастило, оскільки бабуся Наталії у момент нашої появи відсутня в номері! Саме в цей день і в цей час їй захотілося піти погуляти і купити що-небудь у якості сувенірів. Як потім визнали і ми, і Наталя, якби бабуся була на місці, наш план потерпів би провал навіть не реалізувавшись. І швидше за все ми провели б цей чудовий день міліції. Але, удача супроводжує сміливим!). Отже, Наташа вирішила чекати бабусю, знайомство з якою аж ніяк не входило в плани Дениса. Тому, він перейшов до активної стадії плану і почав самораспаковываться з коробки. А оскільки перед тим, як закрити кришку, ми накрили його простирадлом, поява мого друга нагадувало не романтичну зустріч, а радше вихід на сцену привиди з мотором. Відкинувши простирадло, Денис зрозумів, що ефект злегка вийшов з під контролю, оскільки очі Наталі Гусєвої, так і самі по собі не маленькі, нагадували очі лемура. Та й дихання було підозріло прискореним, що Денис, як майбутній фельдшер (він навчався в медичному), відразу оцінив і зрозумів, що пора виводити пацієнтку з ступору, оскільки свідомість аж ніяк не входив у його план. Щоправда, перед цим він встиг видерти у втратила всяку волю до опору пацієнтки її повну домашню адресу і телефон!))

Неординарний спосіб знайомства з «Гостею з майбутнього» (6 фото)

Далі пішло, як по накатаній. Правда Наталя і повернулася якийсь час бабуся пережили ще один психологічний шок, побачивши, що вигнати цього Дон Жуана ніяк не вийде, тому що він не одягнений. Довелося знайомитися, поїти чаєм з пряниками і спілкуватися. У процесі з’ясувалося що Денис чоловік розумний і веселий, з хорошим почуттям гумору. А вже про його фантазії можна було навіть не говорити. Загалом, знайомство відбулося.

Неординарний спосіб знайомства з «Гостею з майбутнього» (6 фото)

Потім були залицяння, армія, знову залицяння і весілля. Дочка до речі, Наталя навідріз відмовилася назвати Алісою, довелося назвати Олесею:)
Правда, весілля могла б і не відбутися, тому що буквально за вісім годин до неї всіх нас з Денисом на чолі заарештувала міліція за бійку на даху на мечах. Але це вже зовсім інша історія)

Неординарний спосіб знайомства з «Гостею з майбутнього» (6 фото)

Звідси