Не вмієш грати? Назви це «панк-рок»

2

Періодично я підробляю звукорежисером в клубах, в основному на панк-концерти. Трапляються професіонали, які заздалегідь знають, що і куди підключати, але в основному грають молоді команди, тому психіка звукорежисера з кожним концертом стає все більш залізниці.

Група умілих панк-рокерів, років по двадцять кожному. Нетверезий вокаліст, обхопивши обома руками мікрофон, щось недоладне в нього мукає. Підняла гучність, прибрала низи майже без толку. Махнула рукою: публіці подобається… Далі — гірше. В середині цієї композиції у хлопчини вирубується гітара. У перервах між муканням нещасний музикант намагається оживити примочку, вона воскресає хвилини на дві і вмирає остаточно. Розуміючи, що репутацію треба рятувати, вокаліст кидається зі сцени на підлогу клубу і, катаючись і вкручиваясь в штопора, починає «грати» на непрацюючій гітарі на манер віртуозів панк-року: лівою рукою через праве вухо, за спиною, тримаючись зубами за гриф — і все це під мелодію. створювану басистом і ударником. Закінчується все тим, що соло-гітара засовується в «бочку».

Хлопці молодші намагаються розібратися зі страшною клубної апаратурою:

— А ось электруху сюди встромляти? — тикає гітарист в явно невідповідний гніздо «комбаря».
— Ні, не сюди.
— А куди?
— Не знаю, тобі видніше.

Після десяти хвилин мук хлопець знайшов гніздо з написом «In».

Вокаліст наступної групи весь час хапається руками за чутливу частину мікрофона, з-за чого йдуть страшні наводки. Пару раз попередивши, прибираю нафіг хлопця з моніторів — проблема вирішена! Коментар після концерту: «Так, все круто було, тільки ось голос не чути — щось мікрофони у вас не дуже». Ага, ще б тебе чути було.

Вийшла з клубу з почуттям виконаного обов’язку по врятуванню вух глядачів.