На арені тріпачів

2

Ще зовсім недавно домашній телефон був розкішшю, і не всі могли похвалитися цим, але якось вдавалося обходитися. Так, можна було подзвонити з телефону-автомата. Але, по-перше, розмова проходила в будці за закритими дверима і нікому особливо не заважав. А по-друге, довго поговорити не дали б інші стражденні.

Тепер телефон доступний всім. Начебто б добре, якби не одне «але»: ця загальна доступність переросла у загальну нетактовність. Ну ніяк не може народ ні на вулиці, ні в транспорті, ні в громадських місцях, ні навіть в храмі перестати тріпатися по телефону! Всі такі «ділові», їх «справи» вимагають сиюсекундного рішення!

Дитина не може знайти їжу в холодильнику — мама голосно й докладно пояснює йому, де що лежить і що треба розігріти. Кому-то у що б то не стало саме зараз треба дізнатися, де знаходиться співрозмовник. Жінці на процедурі в поліклініці саме зараз треба розповісти подрузі, де і як у неї болить (хоча на вході в кабінет висить оголошення з проханням вимкнути мобільники). В черзі на касі магазину терміново треба обговорити одну подругу з іншого. В автобусі треба якось згаяти час — ось вам балаканина ні про що протягом півгодини.

Невже не можна відкласти розмову до того моменту, коли ви опинитеся вдома або там, де зможете обговорити свої термінові глобальні проблеми, нікого не бентежачи і не дратуючи?! Взагалі-то варто згадати, що мобільний телефон створювався для екстреного зв’язку, щоб повідомити про НП, а зараз його перетворили в бовтанку.

Так трепитесь ви скільки хочете, якщо вам не шкода своїх вух і грошей, але чому повинні страждати чужі вуха? Дістали тріпачі!