Маестро, сбацай Gangnam Style!

1

Столиця Татарстану. Сходила вчора з другом на джазовий концерт у консерваторії. Концерт шикарний, настрій на висоті, музиканти та співачка були прекрасні. Але без ложки дьогтю…

Тим, чиї мізки не затуманені етикетом і вихованням, варто було б привчитися не аплодувати під час виконання. Заважає і музикантам, і адекватним слухачам. Після кожного вдалого, на погляд цієї біомаси, акорду або соло зал вибухав бурхливими оплесками. Це заважало розчинятися в музиці. Невже складно дочекатися завершення виконання і по закінченні концерту аплодувати стоячи, висловлюючи своє захоплення, як це зробила я?

Гусарське «браво!» жінки за п’ятдесят, самотньо і голосно прозвучала в затихшем залі, коли прекрасна музика пішла на піаніссімо десь в середині твору, викликало в мене бажання жбурнути в джерело шуму чим-небудь поважче.

Богемне неохайне «небидло» років 35, сидевшее поруч зі своєю сумнівного вигляду дружиною, голосно коментувало фразу молодої співачки про те, які почуття вона відчуває під час виконання: «Ну так, молодець, давай співай вже», не менш голосно розмовляли у мене над вухом і перешептывалось з дружиною, а за двадцять хвилин до закінчення концерту звалило, потривоживши інших.

Співачка зверталася до публіки абсолютно доступними англійськими фразами, намагаючись пояснювати ще й російською. Вередливим голосом недобита курка, дружина неохайного «небидла», нарікала: «Ну, мужики, не могли перевести, чи що?»

Адже і не безкоштовний концерт. Навіщо вони взагалі прийшли?