На ескалаторах є два типи людей: ті, хто поспішає, — вони йдуть по ескалатору з лівого боку; і ті, хто не поспішають, — вони спокійно стоять з правого. Але в цій категоризації є один недолік: є ще і ті, хто начебто не поспішають, але стають на ескалаторі на наступну сходинку відразу за іншим пасажиром. І ось вони задовбали.
В мій рюкзак і пальто постійно тикаються носом, руками і сумками ось такі персонажі — і оскільки місця навколо всім достатньо, рюкзак я знімати не збираюся (забитий вагон, звичайно, зовсім інша справа). Вони не можуть почекати півсекунди, щоб ескалатор проїхав на одну сходинку далі, і встати через одну сходинку після мене.
В Празі, до речі, в метро не так багато народу, як у Києві чи в Москві. Необхідність так ущільнюватися немає — бувають, звичайно, черги перед ескалаторами секунд на двадцять, але не більше. Я не розумію, навіщо при наявності вільного місця дихати в потилицю іншим людям.
