По суті, будиночок був двоповерховим. Нижній поверх був технічним, де знаходилися різні комунікації і установка повітряного опалення та вентиляції. Стіни технічного поверху були виконані у вигляді залізобетонного каркаса, заповненого склоблоками. Пластмасовим був верхній (житловий) поверх, піднятий на 2 метри 20 сантиметрів над рівнем землі.
На жаль, пластмасовий будиночок до наших днів не дожив. Так зараз виглядає місце, де він колись стояв.
Будівля на фотографії зліва має адресу: торжківська вул., д. 24, корпус 2-зараз в ньому працює підлітково-молодіжний клуб «юність». Вдалині видніється типова чотириповерхова будівля, в якій тепер розташований палац творчості дітей та молоді.
Авторами експериментального будинку з пластмас були архітектор а.п. Щербенок і інженер л. Г. Левинський.
Стіни будинку монтувалися з панелей, які робилися з двох шарів міцного склопласту з укладеним між ними шаром пінополістеролу (грав роль утеплювача). Максимальна товщина стін досягала 14 сантиметрів, жорсткість їм надавали своєрідні шкаралупні конструкції. Інженери-експериментатори тоді підрахували, що теплозахисні властивості таких пластмасових «сендвічів» дорівнюватимуть двометровій цегляній стіні.
У пластмасовому будинку запроектували однокімнатну квартиру з кухнею, суміщеним санвузлом, коморою і невеликою терасою. Автори експерименту придумали максимальну кількість елементів з пластмас: величезні вікна були виконані з оргскла, труби з вініпласту, шпалери з поліхлорвінілової плівки на паперовій основі.
У цьому маленькому будиночку ніхто не жив. Основною метою експерименту була перевірка можливостей виготовлення різних будівельних виробів з пластмас, а також вивчення експлуатаційних показників пластмасових будівель.
За результатами аналізу та узагальнення трирічних спостережень над першим вітчизняним повністю пластмасовим будинком з середини 60‑х років перейшли до практичного впровадження пластмас в будівництво. У москві в 4-му вятському провулку була побудована пластмасова п’ятиповерхівка.
Експеримент широко висвітлювався в пресі. Крім вітчизняних видань, від вузько спеціалізованих до науково-популярних, фотографії ленінградського пластмасового будиночка з’явилися і в зарубіжних журналах.
Необхідно відзначити, що радянський пластмасовий будинок не був єдиним у світі. У 1957 році пластиковий «будинок майбутнього» побудували в діснейленді.
У 1963 році дітер шмідт побудував свій пластмасовий будинок, конструктивно схожий з ленінградським побратимом.
У 1969 році в німеччині звели ще один пластмасовий особняк, що перевершував за розмірами своїх попередників.
Перший вітчизняний пластмасовий будинок був лабораторією протягом трьох років. А потім про нього просто забули. Будиночок повільно занепав, руйнувався від часу і рук вандалів. Зрештою залишки його знесли.
