У мене питання до хоровикам в цілому і диригентам зокрема. Я сам хорист-любитель, мені подобається хоровий рух, але я не можу зрозуміти консервативність і зашореність людей, які цим займаються.
З нашим хором ми зробили і зняли кумедний кліп. Він не став популярним, не набрав і тисячі переглядів, але це і не важливо. Повеселилися ми, повеселилися прості слухачі. А ось колеги сказали, цілком серйозно причому: «А навіщо ви це зробили?» «У чому сенс такої „творчості“?» і навіть «Ви що, вирішили опуститися?»
До речі, наш диригент, незважаючи на досвід і майстерність, — людина, що любить експерименти та завжди вносить у програму, крім академічної та духовної музики, різні нестандартні та креативні номери, які точно так само сприймалися публікою на ура, а колегами піддавалися жорсткій критиці. Після одного з таких випадків наш диригент опустив руки і зайнявся тільки стандартною програмою, не намагаючись щось вигадувати. Але навіть тоді я ще не зрозумів всієї ступеня консерватизму, що панує в головах начебто розумних і творчих людей.
Минав час. З хору я пішов, але хорову діяльність не забув. Займаючись організацією концертів і семінарів, я думав, що ж такого можна зробити цікавого з хорами. І таки придумав. Написав концепцію заходу, придумав сценарії промо-роликів. Привернув людей на допомогу, навіть зібрав ідейну команду, яка готова була знімати все, що відбувається на сцені і пускати в прямий ефір. Я готував нове цікаве музичне шоу, в якому учасниками стали б камерні аматорські хори. Нічого вульгарного або екстраординарного. Нічого підлаштований, подтасовочного або нечесного. Все було продумано так, щоб було цікаво і учасникам, і глядачам. Головною ж метою було зробити спробу показати звичайним людям, що хор — це класно, це здорово, це цікаво!
Коли підготовка, як мені здавалося, найважчої частини була завершена, я приступив до «найлегшого» — до підбору учасників. Яким я був наївним! Як я помилявся!
Листи і запрошення були розіслані багатьом, дуже багатьом хорам. У відповідь — повний нуль. Жодної згоди, хоча б попереднього. Ті хто зглянувся до відповіді, висловлювалися в такому дусі:
— Участь у шоу — це ганьба і падіння.
— Нам це не цікаво, ми не займаємося.
— Хорами виповнюється тільки академічна музика.
— Те, що ви пропонуєте, це не Мистецтво!
Приблизно ось так. Я був в шоці.
Коли готував сценарій та концепцію, продивлялися безліч роликів на Ютубі в пошуках креативу. Не знайшов. У російськомовному сегменті не знайшов. Західні ж канали просто переповнені цікавими обробками, концепціями та ідеями. Навіть банальні госпелы і ті можна дивитися і слухати з великим задоволенням і цікавістю.
І от не можу зрозуміти. Сам особисто спостерігав переживання хоровиків про те, що хори не люблять, не розуміють, на концерти не ходять. Але коли їм була запропонована можливість хоч трохи просунутися в цьому напрямку, щось поміняти, показати, затію одразу зустріли в багнети. І тільки тому, що треба було на якийсь час відмовитися від звичного репертуару.
Проект, природно, закритий. А я знову думаю, що ж тут можна придумати і зробити, щоб хоч трохи змінити думку людей. Слухачів — про хорах і хористах, хоровиків — про інший музиці та інших форматах.
