Коли до тіла байдуже

3

Під час навчання в місцевому технікумі я зустрів одну людину, звуть його Юрцом. За чотири роки сильно здружилися. Після навчання він з матір’ю і сестрою вирішив переїхати в наше місто. Активізувавши всю свою рідню, щоб допомогти другу, через знайому сестри сусідки бабусі знайшли Юрцу хатку. Господар тієї хати у дворі будував двоповерхову нерухомість і на пропозицію про проживання у старенькій хатині відреагував позитивно. Ніби як і охорона у дворі з’являється, так і тим самим будівельникам підсобити. Домовилися, загалом. З комуналки Юрець платив тільки за світло.

Тільки от жив до Юрца в тій хатці нехороша людина. Начебто судимий, алкоголік; то ножем когось штрикнув, то застрелив. І були у того нехорошого людини «знайомі» собутильники», які, мабуть, любили збиратися на тій хатині. Якийсь час Юрець пояснював їм, що той чоловік тут більше не живе. Більшість таких «знайомих» розуміло і звалював куди подалі. Більшість… Але вранці відбулася та сама історія.

В той день я сидів за компом, щось шукав в інтернеті, пив чай. Мою ідилію зруйнував дзвінок від Юрца. На тлі його голосу були якісь п’яні крики; він кричав у трубку, то на якогось мужика. З усього, що зміг розібрати, я зрозумів: треба рятувати. Благо хата в двох хвилинах ходьби від мене, дістатися особливих труднощів не склало.

На місці я побачив якесь тіло, яке ломилось в хату. Тіло було п’яна в мотлох і, мабуть, не усвідомлював, що двері відкриваються назовні. Вимагав пред’явити старого жителя хати. Спроби Юрца пояснити тіла, що людини вже немає на місці, були безрезультатними. Спроби вигнати теж не було, так як немаленьке тіло з усією своєю п’яною дурі штовхало двері в протилежному відкриванню напрямку.

Врешті все закінчилося добре: тіло поковыляло кудись по дорозі під крики місцевих бабусь, які встигли повыбегать в процесі визволення одного. Тільки от залишився дуже неприємний момент. Юрець розповів мені, що до того, як подзвонити мені, він намагався додзвонитися в міліцію, щоб вони щось зробили з тілом. Після третього безмовний дзвінка в трубку йому сказали в досить грубій формі: «У нас обід». Обід. На пульті чергового.

Я розумію, що далеко не всі наші внутрішні органи такі. Але один чоловік зіпсував всі уявлення. Якщо чесно, до того моменту я думав, що «моя міліція мене береже». Але, блін, обід? Це така сверхпричина? А якщо в людини Екшн сно проблема? А якби ваш обід привів би до чиєї-небудь загибелі? А якби все не закінчилося так райдужно?

Ну, зате черговий ситий. А інше не важливо.