Нещодавно до мене в Пітер приїжджала подруга. Ми неспішно прогулювалися Сенатській площі у «Мідного вершника», розмовляли. Звідкись вискочив хлопець з карликової мавпочкою на руках і защебетал мимимишно: «Привітайтеся з Кешей, дивіться, який він гарненький!» Кеша був Екшн сно милий, позначилася моя любов до тварин — я не втрималася і потримала його за лапку. Але хлопець-обезьянодержатель виявився не так-то простий: буквально сунув мені тварина в руки, відразу ж втік, щоб у мене не було вибору, окрім як тримати звіра, і попрямував до фотоапарату на тринозі: «На аватарку „Вконтакте“ давайте сфоткати, дівчата!» Момент спілкування з мавпою був зіпсований. Я в жорсткій формі вручила Кешу намагався пручатися хлопця і сказала, що в подібних послугах потреби не маю.
Близько семи років тому в тому ж Пітері, де я тоді ще не жила, а вперше приїхала підлітком, я побачила на Палацовій площі ряджених — Петра й Катерину в історичних костюмах, які зверталися до перехожих «пані», «добродію». Один кадр з ними — сто рублів. Ми з мамою не змогли втриматися. Думаєте, вони, зробивши кадр, відпустили нас або осведомились, хотіли ми ще фотографій? Ні, вони хапали за руки, витанцьовували з нами різні па, а в кінці менеджер з фотіком оголосив ціну за всі п’ять-шість кадрів, які ми і не просили робити. Отримали фотографії — половина зроблена косоруко, кадр розмазаний або мутен.
Акції в супермаркетах: якщо купиш до цього шампуню ще і цей гель для душу (який мені на фіг не потрібний), то ми скинемо тобі десять рублів.
Промо-акції в торгових центрах. Нещодавно презентували якусь ізраїльську фірму, що випускає засоби по догляду за нігтями. Провели презентацію, акуратно і приємно обробивши один ногтик — мовляв, подивіться, які класні в нас кошти! Так, Екшн сно. Тут же нам почали розповідати про ціну (немаленькою: кошти професійні), знижку за два набору одразу й стали питати, чи наявні у нас або картка. Збираємося ми купувати чи ні, їх не хвилювало.
Останнім часом скрізь цей задалбывающий агресивний маркетинг. Я не знаю, звідки взялася ця аксіома в головах маркетологів і рекламістів, що якщо сунути людині в руки свою фігню, то йому буде стрьомно вам її повертати, і він, підібгавши хвіст, віддасть вам свої гроші. Може, це логічний продукт старанно побудованого суспільства споживання, завдяки чому у більшості населення відключаються мізки разом з почуттям «стоп», коли очі на щось приємне затримуються?
Знаю, що це крик в нікуди, але скажу: майте совість, чортові продажники! Від вас вже діватися нікуди. Задовбали.
