Карапуз без зарубок

2

Перепала мені якось халтурка: намалювати логотип магазину іграшок для знайомих друзів. Погодилася на суму в чотири рази меншу, ніж належить за таку роботу. Дзвонить дівчина (дружина партнера знайомого одного) і починає свою пісню: «А що так дорого? А давайте ми надішлемо вам картинку, яка обов’язково повинна бути, а ви подивіться і, може бути, погодьтеся на подешевше». Я сказала, що остаточна ціна. А дарма не погодилася подивитися на картинку — 3×4 см! Я б не знизила ціну, я б її збільшила. Але дама вже вирішила, що тепер за такі гроші я повинна денно і нощно виконувати всі її примхи.

Гаразд, отрисовала я цього карапуза, для масштабу поруч назва магазину приставила першим-ліпшим шрифтом.

— У нього там ґудзик, чому її немає?
— Це не ґудзик — це череп. Вам точно потрібен череп?
— Нічого не знаю, хочу гудзик.

Начебто погодили. Зробила їм кілька різних варіантів. Їх не влаштував ні один; вибір припав на перший шрифт, який я висмикнула навмання. Пропонувати його я свідомо не стала: заяложений до жаху. Але хазяїн — барин. В результаті мене звинуватили, що є магазин з точно такою ж назвою, написаним точно таким же шрифтом, а я, мовляв, просто паритися не хотіла. Звичайно, у мене немає своїх ідей — це ж я придумала назву для магазину, як у шести інших в місті!