Далі вас чекає історія одного дитячого викрадення, що сталося в 1943 році під час Великої Вітчизняної війни.
В цей день Тетянка (до речі, це вона на фото) разом з усіма дітьми вирушила на двір гуляти, і зовсім не очікувала такого розвитку подій.
Раптово біля неї зупинилася вантажна машина, з якої виліз молодий військовий і з усіх ніг кинувся до неї. Йде війна… Справу було 72 роки тому…
— Аня, Анюта, я тебе відвезу! — кричав він радісно. Ти жива!
— Мене звуть Таня — сказала Тетянка і недовірливо подивилася на військового.
— Мені писали, що прийшли фашисти, що наш будинок в Мінську впав, що ви з мамою загинули, але ти що ж виходить, вижила? Де ти живеш? Ходімо швидше!
Тетянка призвела до військового батькам.
— Це ваша дочка? — запитав він з недовірою. — А хто батько?
— Андрій Трохимович — відповіла мама і насупилась. — А вам то що?
— А те, що ви мені все брешете. Це моя дочка. Вона жива, жива! І я її заберу!
— Тільки спробуй. — сказала мама. Через деякий час всі забули про дивовижну подію.
Проте військовий повернувся за Танечкой.Вона знову грала у дворі, коли знову під’їхала машина. Військовий підхопив її на руки вніс всередину. Тепло розслабило Танечку, і вона заснула на руках.
Прокинулася вона в незнайомій квартирі, на неї в упор дивилася сувора господиня-мордовка:
— Це ще хто?
— Це моя дочка, Ганнусю! — радісно заявив військовий. Приготуй їй що-небудь поїсти.
Мордовка намешала незрозумілу Танічки незвичну мещанку. В кутку заспівав цвіркун. Ловля цвіркуна тривала до вечора.
Увечері військовий повернувся, стали лягати спати. Всю ніч він плакав ридма, не перестаючи, гладив дівчинку по плечу.
— Так на мою схожа!
А на наступний день поїхав здаватися до батьків. Ті, неабияк стурбовані, взяли зниклу доньку назад.
— Ми припускали, що це ти… — просто і сумно сказали вони. — Горе-то яке у тебе.
Частина їхала з міста. Військовий знову прийшов.
— Танечка, якщо я буду живий, якщо виживу на цій війні, можна я приїду до тебе?
— Можна, дядь Вань…
Тетянка серцем зрозуміла, що новий знайомий обов’язково виконає обіцянку, якщо живий буде. І навіть трохи переживала. Йшли дні, грянула перемога і все стукали в стіни, кружляли Танечку на площі, грали гармошки… Може бути прийде?
Роки йшли, але він не приїхав…
Звідси
