Є кілька людей в інтернеті, яким дозволено скаржитися мені. Мною дозволено — і лише тому, що вони роблять це вкрай рідко або не роблять взагалі.
Але ви… З своїм вічним недоречним «з’ясуванням стосунків», постійними темами про чиюсь потрібності і непотрібності. Постійними спробами щось там усвідомити, як я до вас ставлюся і не з жалю чи я з вами спілкуюся.
Тепер вже точно немає.
Інтернет — це моє маленьке притулок, де мені зовсім не хочеться вислуховувати ваші претензії, мені не хочеться читати, як ви мене ревнуєте, як чіпляєтеся до кожного слова і «а ти його любиш бо-о-ольше». Я нікого з вас не люблю. Повірте мені, для цього у мене є інші люди. Ближче і рідніший. Які для мене не тільки текст на моніторі.
Я можу дати пораду, якщо ти в біді. Але нескінченно дивитися на жертв своєї ж власної дурості — вже вище моїх сил. Це просто інтернет — а ви все пропускаєте через себе, перемалываете, накручуєте і придумуєте собі того мене, якого немає.
А справжній я — це той, хто натискає на хрестик у правому верхньому кутку, і все — ви зникаєте. Всі ви, так-так — зі своїми вічними проблемами, зі своїми з’ясуваннями стосунків, іншими дурницями, якими ви постійно займаєтеся.
Що за мода на «выяснятельство» з приводу і без? Що за дивні манери постійно копати грядки чужої душі? Я хочу бачити співрозмовників, а не скигліїв. І співрозмовників — справжніх, цікавих, важливих — я залишаю поруч. Я добавляюсь до них з нових сторінок, коли на старих вже все забито вашими соплями про любов-нелюбов і хто скільки в життя «схавав екскрементів».
Мені іноді здається, що в інтернеті є якась спеціальна дисципліна за хвастощів кількістю «жахів», які сталися в житті. Таке відчуття, ніби я регулярний гість в авгієвих стайнях вашого минулого. Ой, скільки ви побачили-відчули-пережили! І всі кругом такі нещасні, і цим «нищщастьем» треба терміново похвалитися. «А ось я, да я, то-се, весь такий бідолаха, стільки пережив, та ти не розумієш!»
Немає. Не розумію. Не розумію, навіщо взагалі трясти у мене перед обличчям своїм брудною білизною. Якщо саме так ви уявляєте собі дружбу — мені вас від душі, щиро шкода. Але допомогти вам я не можу нічим.
Ви самі зіпсували все, що тільки можна. Той чоловік, якого ви знали як мене — це просто ваша власна вигадка. Я радий одноразовим невимушених бесід, радий жарким спорів. Але лізти до мене в душу і робити вигляд, що ми такі прям друзі — не варто. Тому що ви занадто багато накрутили і вигадали, ускладнили всі свої життєві процеси, зарилися в ці ментальні помиї з головою і нарікаєте, що пахне-то не дуже.
Придумуйте десь в іншому місці. Але не мене.
