Тут будь-кого задовбали вічно позитивно налаштовані персонажі? Так є товариші й гірше. Це ті, хто свято вірить, що проблеми розмір залежить від величини об’єкта, на який ця проблема доводиться.
Загубилося бабусине кільце? Та фігня, воно було тонке, маленьке. От якщо б велике загубилося, яке тобі в тому році подарували… І неважливо, що з маленьким пов’язано набагато більше спогадів.
У хом’яка діагностували діабет? Хі-хі три рази, ви ще у комарів недокрів’я знайдіть! Пофігу, що цей маленький пухнастий клубочок — член сім’ї, що його хвороба — справжнє сімейне горе. І зрозуміло, все це брехня, що карликові хом’яки схильні до діабету. У дрібних звіряток взагалі немає хвороб, вони просто швидко дохнуть. Простіше нового купити, ніж лікувати.
Померла кішка? Теж мені біда-прикрість! Ось в Африці діти… Ну і що, що саме з цієї теплої пухнастою кішкою всі життєві негаразди переживалися легше.
Загинув квітка, який привезли з іншого міста в поза-поза-поза-тому році? Яке ж це нещастя? Ніж ростити подарунок далекого друга, простіше раз в два місяці міняти горщики з орхідеями.
І так постійно. Все маленьке, беззахисне називається неважливим. Як можна переживати з-за таких дрібниць?
Як же ви дістали, цінителі «великого справжнього горя»!
