Друзі у спадок

1

Коротко і без прикрас: мене задовбав рівно один чоловік, якого я навіть не знаю. Знаю лише, що його звуть Дмитро. Але для розуміння історії потрібно якийсь ліричний відступ.

Не секрет, що мобільні оператори в Росії продають вживані номери. Механізм досить простий: скажімо, якщо людина не користувався сім-картою півроку, її спочатку блокують на певний термін, а потім, якщо користувач її так і не розблокував, назовсім. В продаж, відповідно, йде нова з тим же номером.

Так от, угораздило мене півтора року тому купити нову сімку. У той же день після підключення номера мені стали надзвонювати люди і вимагати Дмитра. Чомусь усі свято переконані, що якщо трубку (мобільного, не міського) взяв не Дмитро, то я обов’язково знаю, де він. Не інакше, думають, що ми коханці. Потім ще для вірності передзвонюють разів п’ять. Деякі були адекватними, розуміли, що я їм кажу, з першого разу і більше ніколи не телефонували.

Загалом, виявилося, що Дмитро був дуже товариською людиною: навіть зараз, через півтора року, дзвінки продовжують надходити. В сумі їх було вже більше семисот — спеціально рахував. Приблизно половина дзвінків припадає на клієнтів Дмитра (вже не знаю, ким він там працював, так і не поцікавився ні в кого жінка) — це я можу зрозуміти. Скажімо, прийшов майстер, полагодив щось, залишив свій телефон — і все. А ви телефонуєте йому через три роки. Але окрему категорію складають його п’яні друзі:

— Алло, Дімон, привіт, поїхали бухати і на шашлики сьогодні!

Все це, природно, вимовляється на одному диханні. Коли я намагаюся пояснити, що Діми немає, ображаються і кидають трубку. Передзвонюють, думаючи, що помилилися.

Але навіть ці люди мене не задовбали. А задовбав мене ти, Діма, лише ти. Знав би ти, як я тебе ненавиджу! Вже своїх друзів і колег ти б міг за минулий час попередити про те, що про#[email protected]л номер, благо можливостей зв’язку в сучасному світі предостатньо.