Де правда життя?

2

Я навіть не знаю, хто мене більше задовбав. Напевно, все потроху: письменники, художники, поети-піснярі, творці фільмів, інтелектуальні сноби. І я сама себе теж.

Нещодавно у відомому блозі мені попався лайливий розбір картин одного сучасного художника-портретиста. Художнику, який творив в основному в дев’яності, ставилося в провину, що він докладно виписує на полотнах наряди, прикраси, скульптури, меблі, штори… Навіть ключі від машини. І не приділяє належної уваги Душі. Цей пост став останньою краплею для моєї задолбашки, яка накопилася у мені вже дуже давно.

Коли я була маленькою, я щиро вважала, що письменники пишуть книги, щоб залишити нащадкам інформацію про повсякденне життя своєї епохи. Як жили, що носили, що їли й пили, як проводили дозвілля, як обставляли будинку. А сюжет і герої — лише посередники. Класі в дев’ятому я була дуже здивована, коли з’ясувалося, що це не так. Але для мене досі в будь-якому творі мистецтва дуже важлива і цікава саме ця сторона.

Не знаю, чи помічав хто, але в останні років п’ять бытописательство геть вийшло з моди. Та й взагалі всі описи, увагу до зовнішніх деталей. Яку книгу не візьми, хоч Донцову, хоч номінантів на Букер. Кому як, але мені від цього дуже сумно. Відкриваючи книгу, я обов’язково хочу дізнатися, якого кольору у героя очі і волосся, носить він вуса, бороду, яка у нього одяг і обстановка в будинку. Нехай в двох рядках, але мені без цього ніякої глибокий сюжет не милий. Але про це не пишуть. Просто не пишуть. Звичайно, у наших нащадків будуть і інші способи дізнатися, як ми жили… за каталогами Ікеі, наприклад. Але через художній твір воно якось цікавіше.

Картини вищезазначеного художника в якихось аспектах і правда недосконалі. Але я подивилася на них і зрозуміла, що завдяки йому дуже добре можу уявити дух тієї епохи. За ним дуже добре видно не тільки що носили його замовники і яку воліли меблі, але і чим хвалилися, і на кого хотіли бути схожими. А з представлених там же картин його сучасників — «справжніх» художників, ніякої інформації не отримаєш, крім як про смаки і стилі самих цих художників.

Не знаю як вам, а мені все ж дуже сумно, що зараз творці забивають на описи зовнішності, одягу та побуту. Хоч тисячі глибоких думок запихни у твір, а без цього прісно і нудно. Задовбали!