Я живу в невеликому обласному центрі, в самому звичайному п’ятиповерховому будинку. Поруч стоїть багатоповерхівка для військових. Виїзд від обох будинків один, лише двори різні. Крім того, в’їздом шириною трохи більше машини користується дитячий сад, на території якого починається в двадцяти метрах від мого під’їзду.
Хто ж мене задовбав? Дяді і тьоті на дорогих іномарках неосяжних розмірів, які кожен робочий день приїжджають за своїми чадами у мій двір. Я вчитель за фахом, я нічого не маю проти дітей та дитсадка у дворі — навпаки, погляд на цих милих створінь пробуджує в мені ностальгію за минулими безтурботним часи. Але їхні батьки, панове з джипами по півтора-два мільйони, мабуть, дуже обділені мозком.
Уявляєте, скільки дітей у дитсадку? Майже всіх забирають саме з боку мого двору. Що потрібно, щоб забрати дитину? Звичайно, під’їхати якомога ближче до воріт дитячого садка. Це ж так логічно, так правильно! Коли 15 машин не знають, як роз’їхатися по дворі, розрахованому на 10 машин, в якому вже стоять 15 належать мешканцям, а попутно ще заїжджають-виїжджають військові з сусіднього двору, починається справжній автомобільний тетріс.
Прогріваю свою далеко не нову карбюраторну «дев’ятку» -20, а ззаду мені спочатку моргає, потім сигналить, а у фінальному результаті підходить і кричить на мене мужик на «тойоті», адже я не даю йому проїхати до самих воріт. Те, що я тут не від нєфіг робити стою, а збираюся як раз вирватися з цього проклятого місця, його не хвилює.
Переключіть нарешті свій мозок з перерахунку бабла на логіку! Залиште свою машину на узбіччі, благо дорога дозволяє, пройдіть зайві 30 метрів і спокійно заберіть дитину з дитсадка. Хіба це так важко? Або автомобільний тетріс з ловом міліметрів додає вам у житті екстриму?
